Розпитавши двох друзів про здоров’я братів, панночка запросила їх до столу. З усмішкою дивилася Христина на те, як обидва гості з величезним апетитом їдять пироги з рибою, яйцями та цибулею. Крім того, до столу Христина подала зайця, запеченого на польський манер у сметані, варений горох та ароматні гречані пампушки, смажені степові перепілки, а з напоїв — мед та горілку. Вочевидь, таку багату і смачну вечерю дівчина готувала для батька.
— Недарма існує приказка: «Запорожці, як діти, — хоч скільки дай, усе з’їдять», — не витримала чарівна господиня, з усмішкою поглядаючи, як гості накинулися на пироги. — Невже так зголодніли в дорозі? Чи вас на Січі зовсім не годують?
— Та ні, чому ж! — знітився Марко — ще дівчина подумає, що вони з Тимофієм ненажери. — Там ми їмо просту їжу, не таку, як у тебе, панно, але в достатку.
— А що ви їсте? — поцікавилася Христина, помітивши його засмучення й вирішивши трохи подражнити хлопця.
— Здебільшого соломаху[15], рибну юшку, тетерю[16], каші різні, м’ясо, дичину, — невигадливо відповів молодий козак, не звертаючи уваги, що відповідає не зовсім дотепно. — Повір нам, панно, ми не голодуємо. Просто таких смачних пирогів уже давно не їли. Ось нас і за вуха не відтягнеш. У нас там пирогів не печуть, одні загреби[17] в золі запікають.
— Ти лестиш мені, пане! — розсміялась дівчина на таку простодушну відповідь. — Із чемності хвалиш мою печеню. Я ж так собі кухарка.
— Нічого я не лещу! — ще більш засоромився Марко, тому що невимушено базікати та жартувати з дівчатами не вмів і тепер зрозумів, що потрапив у скрутне становище. — Я завжди правду говорю! Смачно ж! То чому б не з’їсти? Такі самі пироги моя матір пече.
— Та пан жартує, якщо так високо цінить мої пиріжки, — Христина вирішила остаточно доконати молодого козака, її очі весело заблищали. — Куди ж мені пекти пироги так, як пече їх вельможна пані, твоя матінка.
— Але ж я правду кажу! — не заспокоювався Марко. Але тут Тимофій наступив під столом йому на ногу, натякаючи: стули пельку та жуй, мовчки та побільше.
За столом Тимофій перевершив себе в гострослів’ї, а Христина зовсім не засмучувалася тим, що сама в домі приймає двох молодих чоловіків. Користуючись відсутністю старших, які стали б на заваді вільному спілкуванню молоді, Красунчик дотепно жартував, барвисто розповідав Христині про козацькі походи, цитував вірші римських поетів, до яких панночка була дуже охоча, оскільки вільно говорила латиною. Таке було зовсім не дивно, адже багато панянок не лінувалися здобувати освіту й часом не поступалися в цьому чоловікам, які більшою своєю частиною теж мали гарну освіту. І ця обставина вельми вражала багатьох іноземних мандрівників, які мали честь відвідати Україну та Польщу.
Марко не мав змоги здобути таку блискучу освіту, як Тимофій. Його бабуся вважала книжну науку надто згубною і шкідливою для здоров’я дитини. Тому, дізнавшись, що батьки мають намір віддати улюбленого онука на навчання, учинила такий бурхливий опір, що Маркові довелося вдовольнитися малим — він умів читати, писати й рахувати. Тому хлопець тихо і скромно сидів за столом, мало що розуміючи з розмови своїх співтрапезників. Утім, він не переймався незнанням латини. Адже недостатня освіченість не заважала йому ласувати найкращою вечерею, яку лише можна було приготувати посеред Дикого Поля.
— А що ж ти, пане, замовк? — запитала Христина, повертаючись до Марка.
— Та я... загалом, я... — Марко ще не встиг прожувати, а тим часом дівчині слід було відповідати.
— Ти не подумай, панночко, що він нечемний або нетовариський, — Тимофій поспішив виручити свого друга зі скрути. — Просто Марко дуже скромний. Але скромність — не перешкода його хоробрості. Хоробріше на Січі нікого не знайдеш! Та що там на Січі, у всій Речі Посполитій не знайдеться такого сміливця, як він, — нахвалював він приятеля. — От коли ми ходили на чайках...
— Можна подумати, ти менше хоробрий, ніж я або інші наші побратими, — Марко вже прожував, тому зміг говорити сам. Бути предметом розмови йому зовсім не хотілося — він зумів зберегти свою дитячу скромність, з якою прийшов на Січ. — Ти, панночко, краще скажи нам, чому така красуня й розумниця живе самотиною в глушині? Ну, хоча б уже в Чигирині! Тут же і татари налетіти можуть, та й узагалі глухомань і степ. Чи не нудно тобі? — запитав хлопець, тому що його від самого початку здивувала ця обставина.
16
17