Марко з досади закусив губу. Згадалися йому слова матері про те, що їй допомагали друзі. То от які друзі! Утім, Марко розумів, що Голуб, користуючись своїм становищем, усе ж захищав його сім’ю, нехай навіть у корисливих цілях. Із задуми його вивів голос Дмитра:
— А тепер проведіть мене додому, будь ласка. Може, коли Наталя побачить, з ким я був, то не лаятиме за те, що так пізно прийшов.
Марко з Тимофієм, ховаючи усмішки, весело перезирнулися.
— Ходімо, жертва жіночої пристрасті та ревнощів! — сказав Тимофій.
Дмитрику сьогодні щастило: коли він прийшов додому в супроводі двох багато вдягнених козаків, Наталя і справді ласкаво його зустріла. Обличчя бідної жінки було страшенно спотворене шрамами від віспин, але в погляді, яким вона дивилася на чоловіка, Марко вгадав жагуче кохання до Дмитра. Йому стало шкода Наталю — за цим потворним обличчям ховалася чуйна й добра душа люблячої дружини та лагідної матері, яка неодмінно проявилася б, якби неприязнь чоловіка та людей не заганяла всю її ніжність, усю ту ласку, для якої була створена Наталя, на задвірки її душі. Марко зрозумів, що поки Дмитра не було вдома, вона дуже переживала і хвилювалася за нього, аби той не потрапив у біду. Тому козак ввічливо відхилив запрошення Наталі до пізньої вечері, пославшись на те, що вдома його чекає мати й теж хвилюється, і він змушений, на превеликий жаль, відкланятися. Марко розумів, що найкраще залишити дружину наодинці з коханим чоловіком, тож душевно попрощався з Наталею, чим назавжди заслужив її прихильність.
Однак пригоди двох друзів на цьому не скінчилися — Маркові з Тимофієм потрібно було повертатися додому повз корчму Айзіка. На вулиці вони зустріли пана Кражевського.
Яцек Кражевський вийшов із корчми у препоганому настрої. Він уважав себе приниженим: як це так, двом бродягам-козакам усе зійшло з рук, а він повертається битим?! Тому, коли його наздогнав Ходика, пан Яцек одразу ж розпитав, чому він крізь пальці подивився на цю несправедливість щодо нього.
Хитрий війт наздогнав Кражевського лише задля того, щоби порозумітися, оскільки аж ніяк не мав наміру зайвий раз сваритися з воєводою через своє потурання. Ходика розтлумачив сокольничому, кому він мав нахабство нагрубіянити, водночас дуже перебільшивши вплив Клесінського-старшого. На що Яцек неабияк переполохався. Треба ж було так влипнути через свого поганого язика?!
Тому пан Яцек вирішив виправити прикру помилку. Провідавши у випадкових свідків, що двоє друзів пішли провести Дмитра, він вирішив їх почекати біля корчми. Звичайно, козаки могли піти іншою дорогою, але Яцек вирішив ризикнути. І щастя всміхнулося йому! Ледь побачивши двох друзів, він ступив їм назустріч, перегородивши шлях.
— Доброго вечора, панове! — ввічливо, злегка поклонившись, привітався Яцек.
Тимофій із Марком перезирнулися — обидва ніяк не очікували знову зустріти свого кривдника посеред темної вулиці.
— Маєш до нас справу, пане? — холодно запитав Тимофій.
— Так. Хотів би помиритися з вами. Я не знав, хто переді мною. До того ж я не знав, що завдав вам тяжку образу своїми словами. Вважав, що ви сприймете мої необережні слова за жарт, але ніяк не за образу. Тому дуже шкодую, що між нами вийшла така прикра і бридка сварка. Та й, — сказав він, звертаючись до Тимофія, — ти, пане, шляхтич, а отже, рівний мені. Тому я вважаю за неможливе бути з тобою у сварці й хочу встановити дружбу.
— Тобто ти, пане, хочеш сказати, що побитися зі знатним шляхтичем для тебе не так соромно, як із простим хлопом? — Тимофій посміхався, але його очі видавали серйозність.
— Ти — благородна людина й хоробрий воїн, — приязно відповів шляхтич. — Це видно. Отже, для мене немає ганьби в тому, щоби припинити з тобою сварку й піти на примирення першим, хоч ти і грецької віри та низовий козак.
Такого повороту справи, а такої заяви від католика й поготів, ніхто не очікував. Обоє друзів розуміли — цю сварку ліпше зам’яти. Та й лях сам, першим, прийшов просити пробачення. Тимофієві не хотілося, щоб у його приятеля через сьогоднішню подію завелися вороги в рідному місті: Марко поїде, а тітка Гапка залишиться одна, і її нікому буде захистити. Та і якщо цей лях прийшов миритися, отже, не такий уже він і поганий. Тимофій подивився на Марка — той ледь помітним кивком висловив йому свою згоду. Тоді Тимофій простягнув руку Кражевському і сказав: