Здіймаючи каскади бризок, пустуючи й пірнаючи, обидва приятелі вдосталь наплавались і, вийшовши на берег, знеможено повалилися на залитий сонцем пирій. Відчуваючи одночасно і легке тремтіння від холодного купання, і приємне сонячне тепло, обидва переводили дух. Друзі мовчали — кожен думав про своє.
Причини, які багато років тому привели юних Марка й Тимофія на Низ, були вельми цікаві та певною мірою прозаїчні.
Тимофій був молодшим із двох синів багатого українського шляхтича Микити Клесінського, чий маєток Волхóвиці розташований неподалік міста Бара в Подільському воєводстві[4]. Його батько, пан Микита, нині покійний, дуже пишався своїм українським походженням, мав усі привілеї шляхтича, свято шанував православну віру й навіть думки не допускав, що його діти можуть навернутися на католицтво, яке дало б їм у житті більше переваг і вигод. Усе своє життя він обстоював свої ідеали та цінності. Тому пан Микита, вирішуючи долю молодшого сина, розсудив присвятити хлопчика наукам та богослов’ю. Старий Клесінський мріяв про те, що його молодший син стане гідним поборником української культури та православної віри. І часто у своїх мріях пан Микита уявляв той день, коли Тимофій стане духовною особою й посяде почесне місце серед діячів української культури, які зробили так багато для її збереження й розвитку.
Рішення пана Микити було більш ніж сміливим для часу жорсткого національного й релігійного пригноблення всього православного та українського католицькою Річчю Посполитою. Для здійснення своєї мрії батько відправив маленького Тимофія здобувати освіту до Львівської братської школи, а не в одну з єзуїтських колегій, де зазвичай навчалися діти шляхти. Створена орієнтовно 1568 року Львівська братська школа, інакше ще звана слов’янсько-грецькою школою або гімназією, була одним із найкращих навчальних закладів в Україні, у якому навчали рідної мови та інших наук і готували майбутніх священиків, учителів і письменників.
Це була насправді незвичайна школа — право навчатись у ній мали діти всіх благочестивих православних людей незалежно від стану й матеріального достатку. Зовсім бідних і незаможних навчали безоплатно. Від педагогів вимагали любові та однаково ласкавого ставлення до всіх дітей, незалежно від їхнього походження, а також виховувати в недосвідчених, чистих дитячих душах патріотизм, повагу до рідної мови, культури і православної віри. Утім, знатного Клесінського зовсім не бентежило те, що його син може вчитися пліч-о-пліч із сином бідного селянина чи міщанина.
Тимофій перший час навчався з величезним задоволенням і цікавістю. Він жадібно, наче губка, вбирав у себе латину, грецьку і старослов’янську мови, які були обов’язковими для вивчення у Львівській школі. Легко давалися хлопчикові інші премудрості — риторика й поетика. Гарно йшли в нього справи з граматикою, арифметикою та геометрією. Батько і вчителі пишалися таким учнем і покладали на нього свої найбільші й найсміливіші сподівання.
Однак пан Микита, плануючи майбутнє своєї дитини, дечого не врахував — його молодший син мав палку душу та незалежний, бунтарський характер, тому кар’єра духовного діяча неодмінно зіпсувала би йому життя. Минали роки, Тимофій зростав. Із маленького, худенького хлопчика він перетворювався на гарного, стрункого парубка із зухвалим поглядом. Не один раз юний Тимофій зчиняв бійки зі своїми шкільними товаришами. Та й не лише з ними. Часто він із приятелями лупцював вихованців єзуїтських колегій із тієї єдиної причини, що ті були католиками — в очах хлопчаків це був вагомий аргумент, аби почати бійку. Також не раз юний бешкетник помічав на собі захоплені погляди своїх ровесниць і навіть молодих заміжніх жінок. Така увага чарівної статі лестила Тимофієві і, усвідомлюючи свою владу над жінками, він безсоромно грав їхніми серцями. Чимало сліз за ним пролили гарненькі львів’янки.
Одного дня Тимофій замислився — а чи треба йому книжна премудрість, коли можна прожити своє життя веселіше та цікавіше, ставши вільним козаком, аніж плутатися в довгому подолі ряси і гнути спину над книгами? Гаряча українська кров узяла в Тимофієві гору над покорою батькові — ледь досягнувши п’ятнадцятирічного віку, хлопець утік зі Львова на Січ.
4