— Господи! Та ти здурів чи що? У Києві чимало пригожих дівок, щоб отак ганьбитися заради однієї?! — в очах Марка такий учинок був рівносильний безчестю.
— Не забувай про тітку Агафію. І про те, що вчора тобі сказав Дмитро, — нагадав йому Тимофій. — Необхідно зам’яти наслідки сварки. Так буде найкраще передусім для твоєї родини. Ми поїдемо, а їм тут жити!
Марко, поміркувавши, вирішив, що нічого з ними не станеться, якщо вони вибачаться перед Голубом. Козак розумів, що з усією своєю відвагою він безсилий перед свавіллям київського магістрату. А Голуб допомагав і далі допомагатиме матері, коли хлопець поїде. Тому заради неї Марко таки погодився піти на поклін до старого урядника.
Для здійснення задуманого обоє друзів вирушили до Кражевського, який уже оговтався від наслідків учорашнього пияцтва. Пан Яцек страшенно зрадів поверненню нових знайомих, але, вислухавши прохання Тимофія, дуже здивувався. Одначе шляхтич усе ж не вважав можливим відмовити йому, бажаючи зробити послугу потрібній людині.
Дорогою до дому урядника пана Яцека мучила цікавість: навіщо ж пану Клесінському знадобилося миритися з Голубом? Не інакше він має якийсь інтерес! Кражевський навіть губився у здогадах. Може, Клесінський пронюхав про багату племінницю, на яку Яцек сам накинув оком? І його почали гризти побоювання — чи немає в Тимофія такого самого бажання вигідно одружуватися, як і в нього самого. Марка він у розрахунок не брав: його міщанське походження унеможливлювало укладання такого шлюбу. Яцек добре знав про те, що пан Голуб бажає бачити своїми зятями лише шляхтичів. Але відмовити своєму новому знайомому він не міг, тому й вів двох козаків до будинку урядника.
Дім пана Голуба розташовувався неподалік кам’яного магістратського храму Різдва Богородиці. Коли Федір став урядником, він спритно купив цю земельну ділянку в однієї вдови майже задарма. Старий маленький будиночок він зніс і звів новий. Дім хоч і був одноповерховий, зате великий і розкішний, оточений високим парканом та фруктовим садом, який залишився від колишньої власниці. Не дім, а ціла садиба!
Сам Федір, дізнавшись, хто до нього завітав, здивувався й навіть трохи злякався, та все-таки знайшов у собі сили прийняти молодих людей, але дуже холодно. А побачивши Тимофія, урядник аж затрусився від злості — Голуб одразу люто зненавидів хлопця. У його розумінні православний низовий козак був гіршим за шолудиву собаку. Сильно зачепило Федора й те, що вчора війт знехтував його словами та почав розпитувати презренного жида-корчмаря про причини бійки. А після цього ще й відпустив цих козаків, навіть не покаравши! Голуб почувався приниженим і в цьому звинувачував Тимофія. «Ну то й що, що він шляхтич?! Був би він насправді гідною людиною, то не пішов би в козаки. А отже, не так уже все в цього шляхтича і гладко, будь він ріднею хоч самому королю!» — зі злістю думав старий урядник.
Присутність Кражевського утримувала його від того, щоби негайно вигнати з дому двох гультяїв, — якщо лях їх привів, то треба вислухати. На питання господаря про причини цього візиту Тимофій чемно вклонився й відповів:
— Я ніколи не посмів би прийти у твій дім, якби мене не терзали совість і сором від усвідомлення того, що підняв руку на літню та всіма шановану людину. Тому я прийшов шукати примирення з тобою.
Такий поворот справи вельми втішив старого Федора — треба ж, такий родовитий шляхтич, що навіть сам війт його оцінив, а вибачається перед ним, простим міщанином! Але урядник був занадто ображений на молодого козака й тому проявив невластиву йому мстивість. Гордовито посміхнувшись, він промовив, ретельно добираючи слова й цідячи крізь зуби:
— Я розумію, що ти молодий і гарячий, але твоє усвідомлення своєї провини, а головне — твоє шанобливе ставлення робить мені честь, і я більш не смію тримати на тебе зла, пане Клесінський. Та все ж надалі будь уважнішим і думай про наслідки, перш ніж підняти руку на людину, старшу за тебе.
Далі троє молодих людей очікували, що Голуб, керуючись старовинним польським прислів’ям «Гість у дім — Бог у дім» та на знак остаточного примирення запросить на вечерю, але господар будинку здивував їх усіх.
— Що ж! Тепер більш не маю змоги присвятити вам час, оскільки погано почуваюся. За цим прошу вибачення у вельможного панства і прошу залишити мене на самоті, — примружившись, холодно промовив Голуб.
Тимофій зблід, а сині очі його потемніли від гніву, Марко напружився, готовий утримати друга, якщо той знову почне бійку, а Яцек здивовано подивився на Голуба: відверта нечемність, практично грубість обурила навіть його. Він почувався жахливо — припустимо, що Федір відмовив двом козакам із помсти і зневаги, але йому, Яцеку Кражевському, відмовляти й майже виставляти за двері?!