Тимофій не знав, як поставляться до нього власні челядь та селяни — якщо його зрадив рідний брат, то як можна бути впевненим в інших? Але він згадав про знахарку Оксану. Якщо вона жива, то він може без побоювання дізнатися в неї все, що цікавить, — Оксана не видасть його Матвієві.
Тимофій дійшов до землянки знахарки і з полегшенням побачив, що над дахом убогої хатинки в’ється димок — отже, знахарка жива. Він підійшов до дверей, постукав, але не отримав відповіді й відчинив їх. Низько нагнувшись, увійшов. Усередині панувала напівтемрява, яку розсіювало лише світло скіпочок. Тимофій спочатку подумав, що землянка порожня — після яскравого сонячного світла його очі не відразу розрізнили фігуру жінки із закутаним обличчям, яка сиділа на грубій лавці. Вона низько опустила голову, ховаючи лице, і сказала, не дивлячись на нього:
— Оксани зараз немає, почекай її на подвір’ї, чоловіче.
Зі звуком її голосу Тимофій затремтів усім тілом, а потім кинувся до неї та зірвав з її голови хустку — Орися дивилася на нього величезними з подиву очима.
— Орисенько! — Тимофій упав на коліна перед дівчиною, яка дивилася на нього із забобонним страхом.
Обережно Орися торкнулася його обличчя, немов боячись, що він зникне від її дотику. Зовсім як тоді, у вечір їхнього знайомства в саду Орисиного батька, Тимофій притулився щокою до її долоні.
— Коханий! — прошепотіла Орися, з її очей потекли сльози, і вона кинулася до нього на шию. — Господи, живий! Тимофію, милий, ти живий! Боже, але як?! Господи, дякую Тобі!
— Щастя моє, я живий! Я не видіння й не привид! — говорив Тимофій, зрозумівши, що дівчина вважала його мертвим, та витираючи їй сльози і обсипаючи поцілунками її обличчя. — Ні, не плач, Орисенько, прошу тебе! Не треба! Ти ніколи більше не плакатимеш! Я ніколи більше не допущу цього!
Але дівчина з такої неочікуваної радості ніяк не могла вгамувати сльози. Вона то обіймала його, то дивилася на його обличчя й досі не вірила, що він живий і не привиддя.
— Тимофію, але як ти вижив? — нарешті запитала Орися, опанувавши себе. — Адже пан Матвій прирік тебе на смерть, віддавши Вишневецькому! А мені збрехав, що ти загинув у бою.
— А ти звідки про це дізналася? Вишневецький відпустив мене, протримавши всі ці місяці в полоні, — відповів Тимофій і, присівши поруч із нею, розповів дівчині в подробицях про все, що сталося з ним за цей час. — Орисю, чому ти минулого літа мені нічого не розповіла про те, що мій брат тебе домагався? Чому ти приховала це від мене? — трохи нахмурившись, спитав він, закінчивши свою розповідь.
— Тимофію, мені соромно було говорити тобі про це, — відповіла Орися. — Та і як мені було розповідати тобі про те, що рідний брат зрадив тебе? Адже я дуже добре знаю твій норов! Ти його вбив би за це, або він тебе, або між вами почалася б ворожнеча. Нізащо на світі мені не хотілося бути причиною братовбивства або ворожнечі між тобою і твоїм братом. Та й інші теж боялися цього, тому всі мовчали, сподіваючись, що коли ти повернешся, то пан Матвій заспокоїться. Але присягаюся тобі, що я ніколи не давала йому ані приводу, ані...
— Не присягайся, мій янголе, і не виправдовуйся переді мною! Не треба! — перебив її Тимофій. — Я знаю, що ти мене ніколи не зрадиш! Може, і правильно, що ви всі мовчали, — якби я дізнався це все раніше, то і справді не пощадив би Матвія. Але, з іншого боку, знай я правду, то щось придумав би, щоби забрати тебе й позбавити його домагань! Орисю, а чому ти тут, у землянці Оксани? Невже Матвій вигнав тебе? — запитав він, бо лише зараз звернув увагу на цю обставину.
— Ні, він не вигнав мене, — відповіла Орися, важко зітхнувши. — Вислухай мене, Тимофію, мені треба дуже багато розповісти тобі. Тільки розповідь моя буде довга. Коли ти поїхав воювати, то трохи згодом я зрозуміла, що чекаю від тебе дитину...
— Що? — Тимофій навіть підскочив. Вражений звісткою він оглянув Орисю, але дівчина сиділа на лавці, на ній був широкий одяг селянки, і тому нічого не було видно. Тоді Орися піднялася, розгорнула поли верхнього одягу, і Тимофій побачив, що в його милої зникла тонка талія, а живіт округлився й випирає під спідницею.
— Господи! — вигукнув Тимофій, з подивом дивлячись на її кругленький животик, а потім обережно поклав на нього руку, немов боячись нашкодити своїм дотиком. Під своєю долонею він відчув поштовх і з несподіванки відсмикнув її. Але потім поклав обидві руки на її живіт і знову відчув, як заворушилася дитина. Його дитина.