— Господи! Мерзотник! — вигукнув Тимофій, очі його палахкотіли гнівом, він схопився й забігав по маленькій землянці. Він дивився на свою кохану і здригався від однієї думки, що Орися була лише за крок від смерті. — Його щастя, що він мертвий, а Кліщ — утік, інакше ніщо й ніхто не зупинив би мене від помсти, — промовив він. — Але як він помер?
Орися зітхнула, а потім знову заговорила:
— Після такого купання холодної осінньої ночі я застудилася, а Оксана мене вилікувала. Коли я оговталася від рани і хвороби, то вирішила помститися панові Матвієві. Я не можу заперечувати того, що він сильно кохав мене, але його кохання зруйнувало моє життя. Моя ненависть до нього була такою сильною, що я хотіла вбити його за всяку ціну. Я стежила за будинком і дізналася, що пан Клесінський часто гуляє ввечері біля ставка майже один — там я вирішила підстерегти його і вбити. Оксана розповідала мені, що пан Матвій так горює за мною, що постарів від цього. Але я й уявити собі не могла, що так. Коли я побачила його, то жахнулася — переді мною був жалюгідний, слабкий старий. Але, на мій сором, це мене не зупинило. Тоді я щиро ненавиділа його. Я неодноразово приходила на берег, стискаючи в руці ніж. Зараз я розумію, що мені забракло би сил заколоти його, але я так сильно ненавиділа, що ненависть затьмарювала мені розум. Двічі я йшла ні з чим — уперше стало страшно, а вдруге за ним прийшла челядь. А втретє твій брат уже сам чекав мене. Він давно мене помітив і намагався наздогнати, але я щоразу встигала сховатися в лісі. Мабуть, він не впізнавав мене здалеку, тому того вечора сховався в кущах, аби ближче подивитися на того, хто приходить до ставка вечорами. А коли він побачив моє обличчя, то так злякався, що помер зі страху. Господи! — Орися закрила обличчя руками. — Яка ж страшна була в нього смерть! І як страшно він кричав, коли вмирав!
Тимофій мовчав — його трусило від гніву, і в голові не вкладалося те, що він почув від своєї коханої. «Господи! Скільки ж їй горя довелося пережити! — з жалем думав він, притискаючи Орисю до себе. — А я зовсім нічого не міг зробити! А якби вона загинула або Кліщ утопив її? Ні, не хочу навіть думати про те!»
— Коли це сталося? — запитав він.
— На початку січня, — відповіла Орися.
— Орисю, ти позбавила мене гріха братовбивства — після всього, що я дізнався щойно, я без жалю убив би Матвія й навіть не каявся б у цьому! — сказав Тимофій, а потім невесело усміхнувся. — Цікаво, а якби він побачив мене живим, то теж помер би зо страху? Хай там як, він заслужив таку смерть. По-моєму, його сам Господь покарав за підлість! Тож не варто тобі покладати провину за його смерть на себе. Ні ти, ні я не торкнулися його — його згубили власні злочини.
— Тимофію, але я відчуваю свою провину! Тепер я розумію, що не можна було так. Найкраще вже нехай би Господь був йому суддею, а не я, — засмучено промовила Орися.
— А якби з його милості ти проломила голову? А якби Кліщ утопив тебе? Що тоді? Хто тоді був би суддею? Орисенько, мені моторошно від однієї думки, що я міг навіки втратити тебе. І нашого малюка! Я навіть не уявляв собі, що ми скоро матимемо дитину. Це таке щастя! Стривай, а чому ти досі тут живеш? Адже після смерті Матвія ти могла б повернутися до маєтку й жити з Михайликом. І чому ти ховала обличчя, коли я ввійшов? — запитав Тимофій.
— Справа в тому, що всі мене вважають мертвою, — невесело усміхнулася Орися. — Оксана ховала мене в себе, але побоювалася, що рано чи пізно про це можуть дізнатися люди, дійде до пана Матвія, і тоді мені вже ніхто не зможе допомогти. А потім вона випадково знайшла на дорозі тіло нещасної жебрачки. Тоді їй спала думка: вона взяла мою сукню й наділа на тіло тієї нещасної, таємно кинула його у ставок. Ось цю бідолаху виловили зі ставка й поховали, прийнявши за мене через одяг. Тільки після страшної смерті пана Матвія серед людей пішла чутка, що я піднялася з могили і, ставши упирицею, убила його і вбиватиму кожного, кого зустріну на своєму шляху, якщо не забити мені в серце осиковий кілок. Люди смертельно налякані й бояться в сутінках виходити з дому. Тому я живу тут, ретельно ховаючись від усіх. Адже селяни можуть мене вбити, якщо побачать.