— Я не знаю, дядьку, — відповів Юрій. — Ми не знайшли жодних слідів, а до коша він не повернувся. Мабуть, його забрали собі поляки. Але ж твій Ворон мало кого до себе підпускає, тому навіть не знаю, як вони поладнали з ним.
— Тимофію, отець Сергій тоді говорив мені, що покійний пан Матвій убив твого коня, — сказала Орися. — Але чому, я не знаю. Про це можуть розповісти або Янко, або сам батюшка, якщо він знає причину.
Тимофій гірко зітхнув — йому згадалося маленьке, слабке лоша, яке він сам вигодовував, згадав, як Ворон виріс, як скинув його вперше, коли він почав об’їжджати коня, а потім став йому відданим другом. «Краще б я віддав його Тугай-беєві, ніж мій Ворон загинув від руки мого брата! Чому він не пощадив навіть мого коня? Що він йому зробив?» — думав горьований Тимофій, не відаючи, що Ворон урятував йому життя. Орися підійшла до хлопця та обережно поклала руку на плече, а він притиснувся до її руки щокою.
— Орися говорила, що ви обоє не можете знайти ані грамот, ані привілеїв, ані грошей, — запитав він племінників, безуспішно намагаючись відігнати біль від цієї втрати. — А ви хіба не знаєте про схованку в підвалі? Хіба покійний Матвій вам не розповідав про неї?
Михайлик з Юрієм здивовано подивилися на нього й заперечливо похитали головами.
— Ну що ж! Ходімо, покажу.
Тимофій спустився разом із племінниками до підвалу, який розташовувався просто у фундаменті будинку. Тут зберігалися особливо цінні, заморські їстівні припаси і хмільне. Підвал був повністю викладений каменем, з арочними нішами в кожній стіні, у яких стояли винні бочки. Тимофій підійшов до тієї, що була навпроти дверей, і легко зрушив її з місця, тому що та була порожня.
— Цю схованку влаштував ще мій дід, коли будував дім. Покійний батько показував її нам із Матвієм. Дивно, що ваш батько нічого не розповів вам. Дивіться на ось цей камінь на зводі, — сказав він, вказуючи племінникам на камінь, що злегка виступав на півкруглій стелі. — Спочатку натискаєте його першим. Потім на цей, цей, ось цей і знову на перший. За діжкою відкриється тайник.
Тимофій натиснув на камені в зазначеному порядку, і кам’яна стіна від’їхала вбік. За нею відкрилася ніша, але вона була порожня. Тимофій скинув брови.
— Матвій завжди був завбачливим! Таким, що заздалегідь про все подбав, — усміхнувся він. — Є ще одне місце. Тільки воно не тут. Це могила вашого діда, мого батька. Матвій замовив йому масивний кам’яний надгробок, а в ньому влаштував скритку. Найімовірніше, і гроші й папери на маєток він сховав там, не довіряючи підвалу будинку. Про цю скритку знали тільки він та я.
— Ну, увечері сходимо й перевіримо все це, — відповів Юрій.
— Не варто йти сьогодні! Та й могила засипана снігом, — сказав Тимофій. — І сенсу немає — однозначно, все заховано там. Матвій правильно розсудив — будинок можуть зруйнувати, спалити, а надгробок ніхто не чіпатиме. Навіть якщо й розорять могилу, то ніхто не подумає, що монолітна гробниця всередині порожня й таїть схованку.
— Але хоч переконаймося! — наполягав Михайлик. — Звідки ти знаєш, що батько не завів ще один переховок?
— Ну, гаразд, поїхали, — усміхнувся Тимофій.
І вони втрьох вирушили на цвинтар. Уже зовсім стемніло, коли всі троє дісталися місця. Місяць сумно висвітлював низку безмовних надгробків та хрестів. Було так тихо на зимовому цвинтарі, що від цієї тиші краялося серце, а душу охоплювала туга. Тут ховали всіх — і хлопів і панів. Щоправда, панські могили були трохи осторонь, немов підкреслювалася станова відмінність. Тимофій підійшов до могил, де покоїлися його батьки. Матвія поховали поряд із ними, але його могилу вінчав простий дерев’яний хрест. Поруч височів кам’яний, різьблений хрест і масивна гробниця пана Микити, а трохи віддалік — витончена могильна плита його дружини, пані Єлизавети. Тут же були могили його прадіда, прабабусі і двох дружин його брата. Тимофій сумно подивився на могили своїх батьків — щоразу приїжджаючи додому, він свідомо не приходив сюди. Йому було важко бачити їхні могили — матері своєї він і не знав добре, а батько здавався йому живим, доки не спливала в пам’яті його могила.
— Бачите, на хресті вирізані янголи? Вони начебто всі однакові, але один із них, той, що укупочці з іншими біля самої основи хреста, трохи сумний. Так от, треба спочатку натиснути, а потім повернути сумного вправо по колу — так відкриється внутрішній замок. А тепер зрушити горішній камінь на могилі вашого діда, — пояснив Тимофій, натиснувши й повернувши головку янгола і змахуючи рукавицею сніг із гробниці. — Це тільки так здається, що ось цей виступ не рухається. Але насправді він так щільно прилягає, що зовсім не видно щілини. Уже не знаю, у якого хитромудрого майстра покійний брат це замовляв і як йому взагалі спало на думку влаштувати скритку саме у гробниці.