Гість уважно оглянув дівчину, усміхнувся, дістав із-за пазухи лист і, піднявшись, із поклоном простягнув його Орисі. Не тямлячи себе з радості, дівчина схопила складений папір і, пробелькотівши подяку, вилетіла з кухні, ховаючи заповітного листа у складках спідниці. Козак лише всміхнувся.
Орися ледь стрималася, щоби не розкрити лист просто посеред двору, але потім, упоравшись із нетерпінням, обійшла будинок — сюди виходили вікна спалень і тут ніколи ніхто не ходив, а відповідно, ніхто не міг її бачити та перешкодити спокійно прочитати послання. Звичайно, можна було піти у свою спальню, але дорогою могли зустрітися сам Клесінський або Семен, а Орисі не хотілося, щоби хтось помітив її радість чи хоч на хвилину відволік від читання. Особливо пан Матвій.
Дівчина нетерпеливо зламала печатку й розгорнула листа. Тимофій раніше ніколи їй не писав, тому вона була вражена тим, як красиво та рівно пише чоловік, які витончені літери він виводить. Із завмиранням серця вона прочитала:
«Орисю, кохана моя, прости мені, що я так довго не слав тобі звісток, але єдиним моїм виправданням є те, що в мене просто не було можливості прислати тобі листа! Мила, серденько моє, за всі ці місяці я змучився з туги, перебуваючи так далеко від тебе. Не минало й дня, коли б я гірко не пошкодував про те, що не забрав тебе із собою, ближче до Січі. Але тепер я розумію, що в маєтку під захистом мого брата ти в більшій безпеці, ніж біля мене, тому що повстання розгорілося з неабиякою силою. Я не знаю, коли закінчиться ця війна, не знаю, коли я, нарешті, зможу повернутися до тебе. Наше військо вже здобуло дві перемоги — під Жовтими водами й під Корсунем, і нині ми стоїмо табором під ним. Але це не межа — треба здобути ще не одну перемогу, щоб уся Україна стала вільною! Щастя моє, я кохаю тебе більше за життя, думаю про тебе щомиті й дуже сподіваюся, що незабаром матиму змогу приїхати до тебе. Відповідь мені ти можеш відправити з тією людиною, яка привезе тобі цього листа. Орисю, кохана моя, лише заради тебе я живий, і тільки твоє кохання береже мене. Якби в моєму житті не було тебе, то воно було би безбарвне, порожнє й нікчемне. Але ти наповнюєш його змістом, щастям і радістю. Кохана моя, я цілую твої руки, твої прекрасні очі, твої солодкі уста. Знай, що я кохаю тебе й неодмінно повернуся до тебе. Твій Тимофій».
Орися притиснула лист до грудей. На очах у бідолашної дівчини виступили сльози щастя — він кохає її, він думає про неї, він повернеться до неї! «Господи, спаси і збережи його! Захисти його від смерті, від ран, від полону! Захисти його, Боже!» — шепотіла дівчина. Сховавши листа, Орися із сяючими очима йшла на задньому дворі, не приховуючи свого щастя. Цікава челядь, яка негайно дізналася про те, що пан Тимофій прислав листа їхньому панові, не могла не здогадатися також і про те, що молодий пан прислав листа для своєї нареченої. Та варто було лише поглянути на молоду панночку, яка останнім часом ходила, наче тінь, ховаючи погляд, а тепер летіла двором, мов яскравий метелик, із блискучими очима й щасливою усмішкою, щоб усе зрозуміти. Люди раділи такому повороту — скоро молодий пан повернеться, і нарешті припиняться ці ганебні домагання старого шкарбуна до молоденької дівчини!
А пан Матвій сидів у своїй опочивальні, хмурився й поглядав на лист від Тимофія. Знов і знову він перечитував отримане послання. Брат повідомляв йому з усіма подробицями про те, як об’єднані сили козаків і татар ущент розбили війська Речі Посполитої біля Жовтих Вод, а потім і біля Корсуні. Тимофій також писав, що віддані Україні козацькі старшини й українська шляхта стали на бік Хмельницького, та кликав старшого брата долучатися до козацького війська, вважаючи, що йому не байдужі причини повстання.
Пропозиція молодшого брата спричинила в Клесінському пекучу злобу. Здурів Тимофій, чи що? Або п’яний був, коли писав це? Хоча навряд — Матвій відмінно знав, що козаки не пиячать у походах. Ось зараз він усе кине й поїде воювати пліч-о-пліч із різним непотребом та гультяями! Пан Матвій Клесінський страждав невинною слабкістю — він уявляв себе знатним польським шляхтичем, забуваючи про те, що народився православним українцем.
Погляд колишнього козацького полковника ковзнув удалечінь, крізь розчинене вікно. Яскраво-блакитне небо й ніжна зелень саду, верхівка якого визирала з-за частоколу не дали відповіді на запитання, які мучили його. У кімнаті вже не топили, тому було трохи сиро, і Клесінський підійшов ближче до вікна — удихнути прогрітого сонцем повітря. І тут на очі йому потрапила Орися. «А що це вона тут робить?» — здивувався Матвій. Йому добре було видно обличчя дівчини, нахилене над аркушем паперу, — на очах її виступили сльози, вона притиснула аркуш до грудей і усміхнулася так щасливо, як усміхалася минулої осені, коли поруч був Тимофій.