В журналі «ЮС ньюс енд уорлд ріпорт» нещодавно з’явилася стаття Сола Белоу, відомого американського письменника, лауреата Нобелівської премії, сіоніста й антирадянця дуже переконаного й активного. Тим більше цікаве його свідчення, бо виходить воно від людини, яка до американського способу життя ставиться апологетично. «Не скажу, що наші міста прокляті місцевості, але скажу, що тверде осердя суспільства процвітання прокляте. Немає надії для людей на узбіччі. Ніхто не бажає потурбуватися, щоб навчити їх бодай чогось. Вони живуть у постійному хаосі, в страшнім ревищі. І, знаєте, душі їхні справді-таки уражено... Протягом довгого часу ця тема була під забороною. Ніхто не збирався розводитись на цю тему... Витворилася, навіть вросла у всіх схема. Люди кажуть: «Я повертаюсь додому втомлений, як собака, після жахливого дня в цих усіх джунглях, і я не бажаю вже ні про що таке мислити. Я зібрався пообідати, випити краплю вина і ще хочу подивитись телевізор, поки прочумаюсь,— ось такі мої наміри». Люди не бажають боротися за людяність у собі самих. Люди намагаються вигнати жах із своїх життів, відгородитись від нього сторожами, найманою охороною, автоматичною сигналізацією. Вони не виходять вночі. Вони уникають ходити деякими вулицями... Більше не існує священної території довкруг кожного з нас. Люди опинились у відкритому полі, це справедливо у багатьох сферах — навіть в статевому житті і в навчанні дітей. Ми вже привели дітей до комп’ютерів, щоб ті їх навчали; вчитель з його особистістю вже нічого не означає. Все, що належить вам знати, вам повідомлять зі скрині...»
ПРЕСА (4)
З газети «Дейлі ньюс», 29 жовтня 1982 р.
«Під час свята Хеллоуїн, пам’ятаючи недавні випадки з отруєнням капсул тайленолу, офіційні особи в Нью-Йорку попереджали батьків та дітей, щоб ті з увагою ставились до святкових ласощів, в яких можуть виявитись леза бритв чи шпильки.
На Лонг-Айленді шпильки тричі на цьому тижні було виявлено в цукерках. Джеральд Лобер, старший інспектор шкіл, сказав, що добровольці обдзвонювали родини всіх школярів молодших класів у -неділю між 2-ю та 9-ю пополудні. Попередньо було оголошено, що діти, які піднімуть телефонну трубку, дістануть дарунки.
У Квінсі жінка виявила вчора шпильки в цукерках, придбаних нею два тижні тому».
З газети «Нью-Йорк тайме», ЗО жовтня 1982 р.
Заголовок статті: «Епоха нового садизму».
Уривок з іншої статті цього ж номера: «На святі Хеллоуїн створено спеціальні центри по перевірці дитячих коробок з цукерками. Лікарі допомагають в рентгенівському дослідженні, чи немає в солодощах лез або шпильок. Після семи смертних випадків у Чікаго, пов’язаних з прийняттям отруєних капсул тайленолу, було ще понад 270 повідомлень про підозрілі продукти».
ЛИСТ (4)
Мила моя, за той час, що я в Нью-Йорку, мені довелось двічі захворіти й двічі врятуватися не те щоб від великих неприємностей із здоров’ям, але від великих витрат. Спершу в мене викришився зуб, але викришився вдало, оскільки замазати його цементом змогла дружина одного з співробітників радянського представництва, яка вивчала колись стоматологію. Згодом я дуже застудився, але тут придались мої власні призабуті 'Медичні знання та деякі обставини й ліки, що про них я розповідав тобі. Принаймні мої складності, що стосуються здоров’я, здається, позаду і Нью-Йорк не примусив мене наблизитись до лікарень, з якими він сам собі дати ради не може: то місць у них бракує, то стрілянина зчиняється. Моя хвороба вмістилася у Нью-Йорк як щось несуттєве й малопомітне.
Місто це любить розмовляти не про мороки, а про любов: він розмовляє й співає про любов усіма мовами й на всіх підвладних йому хвилях ефіру. Я мимоволі думаю про любов, бо стільки ж чую про неї: голоси з грамофонних дисків, екранів та магнітних стрічок теревенять на цю тему неугавно. Коли мені стільки разів повторюють про любов, я починаю думати, що з нею щось негаразд. А мене далі переконують, що людина будь-звідки, потрапивши до Америки, повинна переживати приблизно те ж саме, що відчуває віруючий мусульманин, який сподобився у Мецці торкнути священний камінь Кааби.
Вічна американська переконаність в тому, що лише істота неповноцінна емоційно та розумово може не закохатись в Америку, найчіткіше виявляється у виступах теперішнього президента, хоч поділяється далеко не більшістю його співвітчизників. Щодо Нью-Йорка цей постулат теж проголошується час від часу з усією наполегливістю.