Смикаючи пальчиками в білих рукавичках, мадам Осипова спостерігала життя головної з багатих нью-йоркських вулиць. Ви цього прагнули, мадам? Оскільки, гадаю, я був перший', хто хоч поглядом виявив інтерес до згаданого атракціону, дамочка глянула на мене й несподівано високим голосом вимовила: «Самиздат» — миле загрянишне слово, яке поки що не склало їй капіталу...
Все це я бачив сьогодні, й смішне, переплутавшись з трагічним, нагадало мені про безліч нью-йоркських роздільних бар’єрів, гетто, схованок і нірок, які не поєднуються між собою.
Тут навіть пахне по-різному. Важкий дух дорогих осінніх парфумів випливає з невеликих фірмових крамничок на П’ятій чи на Медісон-авеню, де лакеї (чи як їх там прозивають) у чорних чи зелених лівреях відчиняють обкуті металом важезні двері під’їздів. Веселий квітковий аромат над стендами біля Центрального парку біля пластмасових відер квітникарок, де завжди блукає чимало різної публіки, попахкуючи духмяним сигаретним духом. А ресторанні пахощі? А незнищенний автомобільний запах? А кислий піт і розлиті сурогати алкоголю — це вже Бауері, найнижчі вулиці Манхеттену, міське дно. Негритянський Гарлем і порто-ріканський район, розташований трохи східніше від Гарлему, пахнуть горілим — тут постійно ревуть пожежні сирени і темношкірі люди спокійно спостерігають вогонь, мовби вирує він не над їхніми житлами.
А книжкові пахощі? Запах лаку друкарської фарби, приправленої ароматичними есенціями — щоб книжка пахла святом...
Багато що можна тут зрозуміти й збагнути згідно з ароматами, і я не раз переживав у Нью-Йорку всі радощі недосвідченого мисливського пса, що узяв слід; запахи тут визначені й стійкі.
Та не лише запахи.
Тут дуже суворо розподіляють згідно національностей: слід добре подумати, почавши оповідати, звідки й хто ти, готуючись до відвідин іншого кварталу чи житла.
Вже зовнішні прикмети досить виразні: іспанські вивіски в латиноамериканській частині Манхеттену, українські, польські, словацькі — на слов’янських вулицях; російські афіші й вивіски на кшталт «Гастроном «Москва», «Ресторан «Баку», «Ресторан «Національ» на Брайтон-біч біля океану, де розселяються ті, хто приїхав до Нью-Йорка з нашої країни за останні роки. В китайському Чайнатауні офіціантка, яка ледь розуміла по- англійському, не змогла знайти для мене виделку — належало їсти паличками, всі відвідувачі так їли. В арабському завулку я спробував поторгуватися з продавцем мідних фігурок, але той не знав ніяких мов, крім арабської.
Багато хто напочатку ставився до Америки так, наче тут можна бути американцем всупереч своїй попередній національності. Але швидко переконуються, що в цьому лісі треба мати власне коріння. Тут належить бути американцем, але притому ірландцем чи росіянином, українцем або євреєм, італійцем, арабом або китайцем. Інакше нічезго не буде. Втім, існує (як правило, на початку) варіант, коли до Америки ставляться, наче до другої дружини: їй треба й уваги більше, їй і в коханні треба освідчуватись голосніше, щоб чого бува не подумала, щоб не здалось їй, наче перша дружина згадується тобі ніжніше.
Знову прийшов у пам’ять мені випадково стрінутий у Канзасі якийсь Герман Єрмолаєв з Прінстонського університету; як він лютував не так на мене, як на мою країну, й раптом зронив: «Знаю, там у вас мене лають на всі заставки!» І стало ясно: він і такі, як він, кажуть це тому, що не хочуть змиритися з власною другорядністю, другосортністю, відставленістю. З тим, що їх не лають і не хвалять. Просто забули геть-чисто, зовсім, за непотрібністю. Пишіть, умільці, справа житейська, меліть, що вам на язик спаде! Проклинайте, підстрибуйте —- лиш змиріться з тим, що нема й не буде ні Росії, ні України зі столицею в Нью-Йорку. Зрадою єдиної Вітчизни нову здобути не можна; так що гуляйте, хлопці: вам так хотілося до Америки, але квитки у вас були тільки в один кінець...
Національності в Нью-Йорку відчуваються постійно. На Тридцятій вулиці я зайшов купити собі радіоприймач до євреїв. Продавець похитував ярмулкою, накручував пейси на палець, осмикував довгий чорний лапсердак і ставав схожий на містечкових героїв Шолом-Алейхема з українських містечок кінця минулого століття — хіба що на полицях довкруг нас торохтіли, мигали, поцокували цілком сучасні електронні дива...