а також білих ковбойських чобітків. Одяг, цей, як свідчить реклама, можна легко одягати й знімати.
Хочете випити за Брук? — запропонував я.— На кожному розі продається лялька, що повторює найінтимніші її пропорції, це, напевно, приємно?
Приємно? — не прийняла співрозмовниця мого жарту.— Вам подобається, коли вас обмацують поглядами й пальцями, коли беруть ляльку, а уявляють, що у вас там, як і де і як виглядаєте ви в натуральний розмір?! Всі символи жіночої Америки, як правило, трагічні. Це або класик нашої поезії, самотня, мов перст, Емілі Дікінсон, чи найкраща наша поетеса шістдесятих років Сільвія Плат, яка покінчила життя самогубством. Це чи вічно невлаштована колишня перша леді країни Жаклін Кеннеді-Онассіс, чи колишня перша леді наших кіноекранів, отруєна (власноручно чи іншими...) Мерілін Монро. Все це втішно лише збоку; що ми відаємо про долі юних манекенниць і актрисок після того, як їм стукне по тридцять? Так чи інакше, а красунь тут не бракує: беручи від двадцяти до двохсот доларів за побачення, деякі з красунь йдуть на дно, знаючи, що найгірші літа ще попереду, а гроші збирати більше ні з чого...
А поки Брук Шілдс бере чималі гроші за день позування для модних фірм. Вважається, що в Нью-Йорку десять тисяч манекенниць з достатком, які заробляють від шістдесяти до вісімдесяти тисяч доларів на рік. Це гарячі годинки, молодість,—треба назбирати грошенят і по можливості ліпше вийти заміж. Та неприпустимо змінювати обране амплуа — належить залишатися кицькою, красунечкою, пташеням, доки вдається. Америка міцно утримує нині своє лідерство у всесвітньому продукуванні жінок для журнальних обкладинок. Тутешні манекенниці вже літають демонструвати моди й себе самих до Токіо, Парижа, Рима — культ жінки для показу, жінки-забавки зведено на державний рівень. Коли в Білому домі з’явилася теперішня перша леді Ненсі Рейган і газети зарясніли повідомленнями про те, скільки сотень суконь вона замовила, який сервіз і з якими золотими орлами на денцях чашок і тарілок, які пуфики завезено до президентських опо- чивалень,— все це було сприйнято як неминучість. Жінки найвищих гатунків і посад існують для того, щоб їх випеїцували, загортали в хутра й шовки; ну, звичайно ж, до кухні вони заходять — але для того лише, щоб взяти чашку або коктейлеву склянку в буфеті.
Знаменита манекенниця Аполонія, на прізвисько Яблучко, яка заробляє по своїх контрактах чимало, любить викллдати кореспондентам повчальні, як вважає вона, для всіх принципи власного життя. З можливого посуду вдома вона має дві пластмасові чашки й пластикову ж таки виделку. Як проводить вільний час? Полюбляє кататися на роликах під рок- музику — іноді по вісім годин підряд. Візити коханцеві робить найчастіше близько четвертої ранку; потім до гримера, до косметички — праця позування, демонстрування, і так до наступного катання на роликах... Ну просто як у відомій байці про мураху і бабку; до чого ж тут старанно популяризують життя, не обтяжене політикою, життя, що на роликах котиться куди слід!
І що, не бажали б ви такого життя? — спитав я в Кет.
А по-вашому, це життя? — відповіла та.— Я хочу бути жінкою, хочу бути такою, як люди, серед яких я виросла. Хочу працювати, як моя мати, й хочу, щоб мене кохали, як тато маму. Сентиментально? Але жінкою стати складніше, ніж чоловіком. Ви згодні?
Про американські нерівноправності можна писати чимало, бо нерівноправність лежить в самій основі суспільства — воно й задумане таким, щоб усі нарізно, хто як проб’ється. Нерівноправність буває звичною, доки не стає образливою, доки не стає високим бар’єром на шляху спроб реалізувати себе, на шляху людських зусиль жити рівноправно й щасливо.
Ти маєш пробитися сам. Але якщо ти чорношкірий чи вузькоокий, це зробити значно важче. Якщо ти жінка — твій шлях буде нелегкий. Якщо ти хоч раз був у тюрмі — здобув тавро на все життя й не відмиєшся. І таке інше...