Дуже прикро, коли в суспільстві стільки фіксованих уявлень на всі випадки життя.
Але, незважаючи на все це, Нью-Йорк справляє враження міста, де чимало розумних людей. Так воно і є, врешті-решт: бібліотеки забито відвідувачами; в читальнях повно люду. І водночас неписьменних стає все більше. Число освічених жінок потроху зростає, але не зменшується й число тих, Хто не уявляє жінку ніде поза кухнею й ліжком. Крізь це доводиться йти, мов крізь туман, в якому неможливо ухилитися від Крапельок. Стандартні уявлення змерзаються, й легко посковзнутися на цьому льду.
Коли в країні щось псується у серцевині й ненависть починає їсти її зсередини, країна може принизитись у найнесподіваніших сферах свого буття. Я вже згадував про неймовірну кількість видаваних тут найрозмаїтіших книжок, у яких нас намагаються представити напівлюдьми, істотами емоційно недорозвиненими, а через те нездатними до сприймання радощів, якими повниться душа американця чи американки. І це стандартний, щоденний парканчик, яким нас відгороджують від «американських цінностей». Вже закінчуючи цей розділ, я узяв книжку, яку читали і Кет, і я, і ще чимало мільйонів людей, бо з кінця сімдесятих років її перевидавали безліч разів, і вона офіційно вважається мало не головним посібником до вивчення радянського життя. Це «Росіяни» Хедріка Сміта. Ось розділ про радянських жінок; після довгої оповіді про те, які вони нудні, нещасні й неелегантні в нас, я наштовхнувся на інтерв’ю містера Сміта про справи зовсім потаємні За його логікою, коли вже в нас щось не по-американському, то все повинно бути не так, і це «не так» має бути безпросвітним. І справді, інформує нещадний Хедрік Сміт своїх співвітчизниць: «Жінки скаржилися мені, що в ліжку з російськими чоловіками вони ніколи не мали статевого задоволення...» Містер Сміт не мав часу як слід поговорити з тими «нещасними жінками» під час журналістської бесіди, не кажучи вже про інтимні тайнощі,— але як же він співчував їм!
Отак і розповідають середньому американцеві про нас1— і всередині майже кожної теми примудряються виростити іще й отаку біленьку чи жовтеньку антирадянську поганку. Кожна тема — наче крапля води, у якій поєднано безліч різних молекул. Американська пропаганда послідовна й уперта — вона знає, кого хоче виховати й навіщо, і не відступає від мети.
А всезагальні ідоли — як були... Серед американських дівчат Брук Шілдс, звісно, куди популярніша за міс О’Коннор, яка засідає у Верховному суді. Зараз однією з найпотужніших галузей промисловості, що працює на жіночу чистину населення США, став випуск косметики для дівчаток від трьох до чотирнадцяти років. Всі ті губні помадки та накладні війки, яких щороку продається на суму понад сто мільйонів доларів,— наче гра в «Монополію» для хлопчиків, які купують і продають іграшкові готелі, кінотеатри й ресторани. Все це як маленькі хокейні ключки для завтрашніх гравців професійних команд; Америка — країна ранньої спеціалізації, тут не можна втратити свого шансу — батьки починають тренувати нащадків з пелюшок, прищеплюючи їм власні уявлення про успіх. Так що рекламні красуні сьогодення вже віддзеркалюються у дні прийдешньому...
Ми з Кет так і не прогулялися, розпрощались, як стрінулися— в чеканні завтрашніх розмов. Я нарозповідав їй ще і про Володю-Уолтера та про все, що довкола нього накручено. Кет похитала головою й сказала, що просто не знає, чим тут іще можна зарадити. «По суті,— справедливо зауважила вона,— це продовження тієї ж розмови про дискримінацію...»
Повернувшись до номера, я увімкнув радіо. Доктор Руф Вестенгаймер анонсувала наступну свою передачу. Щонеділі увечері радіостанція WYNY — FМ передає бесіди 53-річної колишньої виховательки дитсадка про секс. Передача дуже популярна; в Нью-Йорку її регулярно слухає близько 150 тисяч людей. Руф Вестенгаймер оповідає, як слід вести себе з партнером у ліжку, причому з такими різновидами й подробицями, що передача набула репутації цілком недвозначної. «Гарного вам.сексу!» — закінчує пані Вестенгаймер свої виступи. (Телевізійна реклама їх виглядає таким чином: на мить весь екран заповнюється не дуже молодим жіночим обличчям. Обличчя підморгує, і під ним виникає титр: «Доктор Руф», «Я тренувала найкращих коханців у цьому краї»,— каже обличчя). Так що не знаю, як з іншими різновидами освіти, але щодо статевого... А питання читачки про форму одягу для виходу на нічну вулицю, з якого я почав, напевно, має сенс. Гадаю, що Кет ігнорувала його з чистого принципу. Те, чого не можна купити, в цьому місті і в цій країні завжди брали силою. Згідно з загальноамериканською статистикою, тут гвалтують жінок у середньому кожні сім хвилин.