ПРЕСА (12)
З газети «Нью-Йорк тайме», 17 листопада 1982 р.
«Він увійшов крізь вікно в спальні, відкрите в спекотну серпневу ніч. В нього був ніж і панчоха, вдягнена на обличчя... Шірлі прокинулася від того, що відчула руку, яка затиснула їй уста, і дотик гострого металу трохи нижче під • тим місцем, де на шиї б’ється пульс. «Якщо ти скрикнеш — умреш,— сказав він їй перед тим, як вона повернулася з болючого світу снів у примару пробудження.— Я щойно з тюрми і потребую жінки».
Так почалося насильство. Шірлі не знає, як воно закінчиться. «В мене була велетенська жага життя,—каже вона.— Він вбив її».
В Нью-Йорку таких жінок, як Шірлі, надмір...»
З газети «Дейлі ньюс», 7 жовтня 1982 р.
«Тіло роздягненої молодої жінки, яку катували до того, як перерізали їй горло, було знайдене вчора зв’язаним, з заткнутим ротом у номері готелю «Рамада» на 48-й вулиці повідомили з поліції».
З газети «Дейлі ньюс», 11 жовтня 1982 р.
«Вчора закрилася «СЕКСПО-82», виставка-продаж товарів,
пов’язаних з сексом...»
З газети «Нью-Йорк тайме», 5 грудня 1982 р.
«У 1980 році в незаміжніх жінок народилося 665 747 дітей,
або 18,4 % від загальної кількості народжень у 1980 році»,
ЛИСТ (14)
Мила моя, в Америці здригнулися полюси. Недавно заарештували дуже багатого автомобільного магната Де Лорейна, який закупив для перепродажу наркоманам кокаїну на 24 мільйони доларів; багатій удався до бізнесу, який традиційно вважався справою професійних мафіозо. Публікується чимало повідомлень про спекуляцію продуктовими талонами і про спекулянтів, які накопичили тих бідняцьких талонів на гігантські суми. Полюси здригаються, а так званий «середній американець» метушиться між ними, стаючи фігурою дедалі ефемернішою; знаходити середину все важче.
Я й сам не знаю, хто він — типовий, середньоарифметичний, найузагальненіший американець, чи — конкретніше — середній житель Нью-Йорка. Мене завжди вражає розмаїття тутешніх типів, яке не пасує ні до яких класифікацій. І все ж таки американське життя регламентоване й досліджене навіть у деталях; у тутешньому бедламі панує порядок — все нормовано, усе згідно з правилами. Кожні вісім секунд у США народжується людина й кожні чотирнадцять секунд — вмирає.в середньому. Середня американська родина з чотирьох осіб споживає щороку близько чотирьох тонн їжі. Середня американська господиня відкриває 788 консервних бляшанок на рік, а чоловік випиває 52 галони кави. Але не всім перепадає порівну; я писав тобі, що вранці (перед відкриттям продуктових крамниць, коли викидають продукти, що почали псуватися) можна бачити людські зграї на смітниках. Статистика розповідає не про все; тут навіть якийсь процент куль влучає «непередбачено». В «Нью-Йорк пост» за 9 жовтня я вичитав про те, як було поранено кулею в ногу 11-місячну дитину в Брукліні. Мати, Розмарі Харріс, розповідала, що вона дивилася на дитину, коли та раптом впала і потекла кров. Звідки й чому стріляли, ніхто сказати не міг.
Назагал тут мешкає різна публіка: ковбої, й злочинці, і мільйонери. Жодна із згаданих груп не є найчисленнішою, жодну не впізнаєш на перший погляд. Якось довелося мені поснідати з Армандом Хаммером, відомим промисловцем та мільярдером, дуже розумною людиною, прихильником торгівлі з нашою країною. Хаммер виявився сухеньким, дуже рухливим дідком у найстандартнішому костюмі масового пошиву. їв досить скромно (шматочок сиру з грінкою, чай без цукру), діяв енергійно («Якщо бажаєте, можна до обіду полетіти до мене на завод, потім мені треба до Вашінгтона, а на обід повернемося сюди»). Вирізняли Хаммера у натовпі хіба що особливо ввічливі офіціанти й ресторанний «метр», який особисто сервірував нам стіл.
Є давня акторська істина про те, що «короля має грати оточення». В Америці це завжди слушно, бо людина тут визначається перш за все тим, з ким і де вона зустрічається, де працює, в яких готелях живе,-де обідає, на якому автомобілі й куди їздить. Не знаю суспільства, запрограмованого й поділеного навіть у подробицях немилосердніше за суспільство американське.
Тут все пізнаванне. Знайомий лікар хвалився мені, що він втратить клієнтуру, якщо не змінюватиме свій автомобіль на новий що два роки; в Нью-Йорку є парадні двері, до яких непристойно під’їздити на старому й немодному авто. Якось я збирався зупинитися в Нью-Йорку лише на три дні й спитав у аеропорту імені Кеннеді в спеціального чергового, який допомагає приїжджим з пошуками житла, де він порадить мені оселитися. Черговий поцікавився, що я роблю. Потім подумав-поміркував і дуже чітко сказав, що людині мого кола випадає оселитися там і там. Коли я попросив знайти щось простіше, черговий не те що сприйняв це із зневагою, але поставився як до людини, яка в суспільстві поводиться неналежним чином.