Американці дуже люблять писати коротенькі листи, часто навіть листівки. Опиняючись у новому місті, американець перш за все купує в готельному кіоску листівки й марки і негайно заповнює їх привітами на десяток адрес; вважається, як і всюди, що непогано мати багато приятелів. Президент Рейган, приміром, на минуле різдво розіслав близько шістдесяти тисяч привітань, але між ними не було жодного, адресованого в прогресивні, дружньо настроєні до нашої країни організації.Гаразд, усе це справи хазяйські; міг би я так докладно на цьому й не зупинятися, але, вихоплюючи з життя великої країни кілька місяців, намагаюсь фіксувати в написаному усе, що мене тривожить і радує в чужому житті. Більше — що тривожить. Душа Америки повинна боліти нам, як частина душі людства,— вона варта того, щоб замислитись над її долею.
Коли я писав цей розділ, прощаючись з містом, захотілося ще раз проїхати вулицями центрального й нижнього Манхет- тену, про які я писав. Мені все здається, що побачу лице в натовпі — обличчя хлопчика, який шукає свій шлях додому; обличчя друга, яке додасть сили; лице байдуже, лице зацікавлене... Я взяв у гаражі нашої місії «шевроле» й неспішно рушив мандрувати по Нью-Йорку. Коли від’їздив від представництва, за мною крутнувся сіренький «крейслер» з нью-йорк- ським номером AAW 64 81 і поїхав упритул, бампер в бампер. Куди б я не їхав, він не відставав; коли зупинявся — він зупинявся поруч, і двоє задумливих пасажирів у курточках починали розв’язувати кросворди. Йшлося не про те, щоб мене вистежити, а про те, щоб зіпсувати настрій. Співробітники представництва казали, що мені іще поталанило — траплялося, виламували на стоянці замок з дверей чи багажника, просто штовхали в бампер. Я знову подумав про те, чому двоє в «крайслері» так хотіли, щоб мені стало погано...
Хтось із американських публіцистів писав, що всі великі держави минулого — від Римської імперії до Британської — розпадалися від внутрішньої напруги, внутрішніх проблем, а не від нападів іззовні. Це точне спостереження: періоди розпаду й напіврозпаду є не лише в радіоактивних елементів, а й у соціальних систем.
Я дуже хочу, щоб Америка вийшла зі свого теперішнього страждання порозумнішавши, облагородившись і збагнувши, що відбувається з нею. Не знаю, хто відкрив Америку,— офіційно вважається, що Колумб у 1492 році. «Закрити» себе Америка здатна лише сама. Мені віриться, що сіячі ворожнечі не будуть всевладними у великого народу Америки, що сьогоднішні мука й біль стануть прийдешніми досвідом і розумом. До побачення, Америко! Хай додасться в домі твоєму миру й тепла!..
Нью-Йорк — Київ
ВИТАЛИЙ АЛЕКСЕЕВИЧ КОРОТИЧ
Лицо ненависти
Публицистический роман '
Серия «Романы и повести»
1984, № 4
Киев, издательство художественной литературы «Днипро», 1984 (На украинском языке)