Бачиш, як в них із цим: колись фабриканти тканин, які не мали збуту, давали хабарі модельєрам, щоб почати масовий випуск максі-спідниць; низькорослий імператор першим встановив моду на чоловіче взуття з високими підборами. Невже колись дійде до необхідності пересуватися по Нью-Йорку в куле- непроникній оболонці, перебіжками? Не хотілося б...
Ну, гаразд, а тепер про інше. Хоч вся розмова укладається в тему про те, як в Америці люди сплять, одягаються, працюють, жидуть,— подробиці теж варті докладніших розповідей. Ну, хоча б те, як вони харчуються...
Згадуєш, я колекціонував колись ресторанні меню з різних країн? Американські бережу досі, як одні з найцікавіших. Ти так часто запитуєш мене у листах, як я їм, що краще вже розповім про це з подробицями. Не про ресторани, звісно, не про меню, це я так, до слова. Іноді — раз на тиждень — дозволяю собі це, часом запрошують знайомі американці, так що відвідую й ресторани, хоч такий факт зовсім не свідчить про ідеальний стан справ. Тут належить добре знати, куди ходити, що замовляти й коли. Єдине, що тут в їжі підкреслено пильнують, завжди оголошують і пишуть на помітних місцях,— це терміни придатності харчового продукту, його хімічний склад та калорійність. З перших днів перебування в Нью-Йорку, з найперших своїх сосисок і найпершої коробки з оселедчиком, купленої в день застуди, я мусив знати, скільки з’їдаю білків, жирів, вуглеводів і коли продукт вже не слід їсти. Мене попередили, де їжа натуральна, а де над нею попрацювали хіміки; від чого я потовстішаю, а від чого ні. На деяких продуктах стояла по- ' значка, що вони кошерні, тобто схвалені до вжитку іудейським рабином. Коротше кажучи, на пакетах та бляшанках пишуть чимало — яз особливою увагою перечитував етикетки з ціною, бо гарна їжа дорожчає чи не кожного дня. В мене лишилась обгортка від шинки з української ковбасарні якогось Куровицького — ціну виправлено, бо за короткий час продукти подорожчали, й досить помітно...
Перед одними стоїть проблема здорової їжі, перед іншими — релігійної їжі, ще перед кимсь — їжі дешевої, а перед багатьма — де б хоч щось перехопити. Якщо ми з тобою колись бачили голодних людей, якщо самі бували безнадійно голодні, то давно, в дитинстві — навіть призабули, як воно буває. Тому, коли я тут зустрічаю людину, яка відверто хоче їсти й наразі нічого більше не хоче, мені й шкода людини тієї, й зло бере, бо навкруг дуже багато їжі, що псується й не розпродується вчасно, але дуже рідко стає —назвемо це своїм іменем—милостинею, простягнутою стражденному. Коли вже ми з тобою голодували, то разом з усією країною, й від цього було не те щоб легко, але зрозуміло. Тут голодують інакше, на тлі стократно описаних у нас яскравих вітрин,—до цього звикнути неможливо.
Я навмисне перервав оповідь про те, як хворів та одужував: оскільки я пишу тобі —все гаразд. Ліпше я вже про хліб насущний; хочеш, розповім, як харчується людина мого рівня,— для них це «середній рівень достатку». Отже, дещо про їжу й пиття,
Коли тут щвсь п’ють, незважаючи ні наякі попередження, протягом доби і в необмежених кількостях, то це каву. Є навіть такий типово американський захід, як «кофі-брейк» — перерва на каву, що існує в багатьох закладах цілком легально. Не італійці й не бразильці, не жителі Аддіс-Абеби, Сухумі, Батумі чи Парижа, а саме американці п’ють каву в кількостях, рекордних для людства і неймовірних з медичного боку, але ж п’ють...
В будь-якому поважному закладі й навіть у деяких крамницях, у літаках і на бензоколонках вам запропонують каву просто з порога і спитають при цьому лиш про те, питимете ви з вершками чи без вершків, з цукром чи без цукру. Вважається, що в таких подробицях смакові розбіжності припустимі, але в принципі життя без кави немислиме. Стенд з бляшанками зерен і розчинних порошків кави різної якості займає в продуктових крамницях дуже помітне місце; іноді поруч пишуть: «На вашу вимогу негайно приготуємо гарячу каву».
В обідню перерву на Лексінгтон-авеню, неподалік від мого житла, перед парканом, що заступає будівельний майданчик, рядком просто на хіднику сидять робітники-будівельники в блакитних касках; біля кожного стоїть пластиковий кухоль з кавою грамів на чотириста, і так щодня.
Але ж не питвом єдиним... Поїсти в Нью-Йорку можна цілодобово, але поїсти смачно й дешево не всюди і не завжди. Найдешевше можна пообідати в їдальні радянської місії при ООН.