«У своїх ближніх ми любимо їхні слабості, а не силу», — ця фраза, кинута однією з героїнь, граних Джулією на сцені, — вона вже не пам’ятала ані ім’я тієї героїні, ані назви п’єси, — перетворившись для неї на мірило людських цінностей, стала вічним джерелом її самозаспокоєння.
Відгородившись від людей щитом прикидання, панцером лицемірства, вона перестала дивуватися з будь-чого: без щонайменшої ніяковості приймає вона подарунки від багатої «меценатки», мужоподібної Доллі де Фріс, навіть дізнавшись, що за її екзальтованою ніжністю криється щось більше, ніж захоплення її талантом; не виводить її з рівноваги й несподіване відкриття, що платонічна прихильність до неї лорда Чарлза, який не зазіхнув ані разу на її честь протягом усієї їхньої багаторічної дружби, пояснюється не стільки «чистотою» його ідеального кохання, скільки, на жаль, причинами чисто фізіологічного характеру.
Убивши в душі своїй здатність загорятися вогнем справжніх людських почуттів, Джулія прирекла сама себе на безмежну самотність. Давно розучившись любити людей, вона не може претендувати й на любов інших.
Ці риси Джуліїної натури з граничною повнотою розкриваються в уже згаданому епізоді її відвертої розмови з сином.
«— Ти жорстокий, — жалісно мовила вона, дедалі більше входячи в роль Гамлетової матері. — Невже ти не любиш мене?
— Я міг би тебе любити, якби знайшов тебе. Але де ти? Де тебе шукати? Адже ж як зірвати з тебе машкару геніальної акторки, як відняти в тебе всю твою майстерність, зчистити з тебе, ніби з цибулини, її лушпиння, твоє прикидання й нещирість, завчені тобою сентенції зі старих п’єс, твої роблені емоції, то хіба є хоч найменша гарантія, що там, усередині, можна знайти твою душу?»
І тут Роджер стає, безперечно, рупором самого письменника, бо для Моема трагедія його героїні — це якоюсь мірою зменшена «модель» його особистої трагедії. Ненавидячи в мистецтві ту облудність, що нею позначено всі форми дегуманізованого буржуазного буття — і в цьому аспекті назва роману «Лицедії» стає узагальненим символом, ключем до розкриття його підтексту, — автор не знайшов у собі сили, щоб стати на шлях активної боротьби за ствердження справжніх людських цінностей у житті й мистецтві. «Нейтральність» у ставленні до найактуальніших проблем сучасності, піднесена до творчого принципу, й перешкодила Моемові посісти те місце в літературі, на яке давав йому право його яскравий талант. Ось чому, хоч би як яскрів життям «той візерунок на поверхні хаосу», що його він так майстерно виводив у кожному своєму творі, він ніколи, ніколи не ставав для читача символом віри. Прагнув чи не прагнув того Сомерсет Моем, роман його «Лицедії» розкриває причину цього трагічного парадоксу.
3. ЛІБМАН
СОМЕРСЕТ МОЭМ Лицедеи
Роман
(На украинском языке)
Видавництво «Дніпро»,
Київ, Володимирська, 42.
редактор І. Ф. Лещенко. Художник В. М. Гринько. Художній редактор В. В. Машков. Технічний редактор Ю. 3. Тронік. Коректор Л. Г. Лященко
Виготовлено на Київській книжковій фабриці Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР, Київ, вул. Воровського, 24.
Здано на виробництво 22/У 1967 р. Підписано до друку 20/ІХ 1967 р. Папір № 3. Формат 84хЮ81/з2- Фізичн. друк. арк. 7. Умовн. друк. арк. 11,76. Обліково-видавн. арк. 13,678. Ціна 83 коп. Замовлення № 321. Тираж 65 000.