— Ах, ви не повинні фліртувати зі мною, полковнику, — вигукнула вона, даруючи йому чарівну посмішку. — Те, що я актриса, ще не означає, що зі мною можна так поводитися.
— Джордже, Джордже! — посміхнулася місіс Госселін і додала, звертаючись до Джулії: — Він завжди любив позалицятися.
(«Боже, мої справи йдуть дуже добре!»)
Місіс Госселін розповіла їй про Індію — як їй доводилося звикати до всіх отих кольорових слуг; щоправда, товариство там чудове — виключно офіцери й колоніальні чиновники. А взагалі вона не почувала себе там, як удома, і яке це було щастя знову ступити на англійську землю!
У понеділок після свят вони мали повертатися до Міддлпула, бо того вечора у них був спектакль. По обіді в неділю полковник Госселін заявив, що йде до свого кабінету писати листи; за кілька хвилин місіс Госселін і собі вибачилася — мовляв, їй треба піти на кухню. Коли вони залишились удвох, Майкл підійшов до каміна і, ставши спиною до вогню, запалив сигарету.
— Тут таке одноманітне життя; сподіваюсь, ти не помирала з нудьги?
— Ну що ти! Я жила, мов у раю.
— Ти дуже сподобалася моїм стареньким. Вони просто закохані в тебе.
«Бог свідок, яких зусиль це мені коштувало», — подумала Джулія, але вголос сказала:
— Звідки ти знаєш?
— Ну, цього не можна не помітити. Батько сказав мені, що ти поводишся як справжня леді і анітрішечки не схожа на актрису, а мати каже, що ти така розумна.
Джулія опустила очі, немов приголомшена щедрістю цих компліментів. Майкл ступив крок до неї і зупинився, їй спало на думку, що він зараз схожий на вродливого молодого лакея, який прийшов найматися на роботу. Він явно хвилювався, що з ним бувало не часто. Серце їй закалатало.
— Джуліє, люба, давай одружимось!
Протягом останнього тижня вона весь час запитувала себе, освідчиться він чи ні, але тепер, коли він нарешті зробив це, вона чомусь відчула якесь дивне збентеження.
— Майкл!
— Ну, не одразу, звичайно. Коли ми вже станемо на ноги. Я знаю, ти граєш куди краще за мене, але вдвох ми могли б гори перекинути, а коли заснуємо свій власний театр, нам сам чорт буде запанібрата. Ну, і ти мені страшенно подобаєшся. Тобто я ще не зустрічав дівчини кращої за тебе!
(«Йолоп нещасний, навіщо він верзе всі ці дурниці? Невже він не розуміє, що я тільки про те й мрію, щоб вийти за нього заміж? Чому він не цілує мене? Поцілуй мене, поцілуй мене! Чи можна зараз сказати йому, що я безтямно його кохаю?»)
— Майкле, ти такий прекрасний. Жодна, дівчина не могла б відмовити тобі!
— Люба!
(«Мені, мабуть, краще встати, бо він не знатиме, як сісти. Боже, скільки разів Джіммі примушував його повторювати таку сцену!»)
Вона підвелася й підставила йому своє обличчя. Він обняв її й поцілував у губи.
— Треба сказати матері.
Він одірвався від неї й підійшов до дверей.
— Мамо, мамо!
За мить полковник і місіс Госселін зайшли до кімнати. На обличчях в обох було написано радісне чекання.
(«Боже, та все це було підготовлено!»)
— Мамо, тату, ми вирішили заручитися.
Місіс Госселін заплакала, незграбно, перевалюючись, підійшла до Джулії, обняла її за шию і, схлипуючи, поцілувала. Полковник, як личить мужчині, міцно потиснув руку синові і, визволивши Джулію з обіймів своєї дружини, також поцілував її. Він був глибоко розчулений. Всі ці емоції подіяли на Джулію, і, хоч вона щасливо посміхалася, по її щоках котилися сльози. Майкл добродушно спостерігав цю зворушливу сцену.
— А чи не відзначити нам цю подію пляшкою шампанського? — сказав він. — Бо мама з Джулією зовсім розкисли.
— За наших дам, щасти їм, боже, — сказав полковник, коли вони наповнили келихи.
V
Джулія дивилася тепер на свій портрет у вінчальному вбранні.
— Боже, ну й вигляд у мене був!
Вони вирішили тримати в таємниці свої заручини, і Джулія не розказувала про них нікому, крім Джіммі Ленгтона, двох-трьох дівчат з їхнього театр/ й костюмерки. Вона взяла у них обітницю мовчання й дуже здивувалась, коли вже наступного дня виявилось, що про цю подію знає вся трупа. Джулія не тямила себе від щастя. Вона кохала Майкла палкіше, ніж будь-коли, й радо одружилася б з ним негайно, якби не його розсудливість.
— Ми зараз — тільки пара провінційних акторів, — казав він. — Але нам треба завоювати Лондон. Якщо ж ми одружимося, то наші шанси на перемогу значно зменшаться.
Джулія натякала йому так прозоро, як тільки могла, що готова стати його коханкою, але він не хотів цього. Закони джентльменської честі не дозволяли йому скористатися з такої жертви.