— «Я б не кохав тебе так палко, люба, якби я честь ще більше не любив», — цитував він.
Він був переконаний, що, побравшись, вони б гірко шкодували, що жили до цього як чоловік з дружиною. Джулія захоплювалася його принциповістю. В ролі коханого Майкл був сама доброта й відданість, але дуже скоро новизна їхніх взаємин стерлася для нього; дивлячись, як він ставиться до неї — дуже приязно, але з відтінком недбалості, — можна було б подумати, що вони одружені вже багато років. Втім, він завжди демонстрував свою безмежну великодушність, дозволяючи Джулії пестити його. Вона нічого так не любила, як сидіти, пригорнувшись до нього, щока до щоки, й відчуваючи його руку на своїй талії; і найвищим блаженством для неї було припасти жадібними устами до його губ — трохи вужчих, щоправда, ніж їй хотілося б. Коли вони сиділи отак, поряд, він волів розмовляти про ролі, які вони розучували, або будувати плани на майбутнє. І це не затьмарювало її щастя. Джулія невтомно вихваляла його вроду. Вона казала йому, який у нього гарний ніс і які м’які каштанові кучері, й завмирала від насолоди, відчуваючи, як рука його трохи міцніше стискає її талію, бачачи, як ніжно дивиться він на неї.
— Люба, ти зіпсуєш мене. Чого доброго, запишаюся, мов той павич.
— Ти божественно прекрасний, і смішно було б удавати, що це не так.
Джулія й справді вважала його красунем, і вона казала це, бо їй приємно було це казати, але вона казала це також і через те, що знала: йому приємно це чути. Вона подобалася йому, він поважав її й вільно почував себе з нею, він вірив у її талант, але вона добре усвідомлювала, що він не закоханий у неї. Джулія заспокоювала себе думкою, що Майкл любить її настільки, наскільки взагалі здатний любити, і вона сподівалася, що коли вони одружаться, то її жага розбудить таку саму жагу і в ньому. А тим часом їй потрібен був весь її такт і безмежне самовладання. Вона знала, що ні в якому разі не повинна надокучати йому. Вона знала, що ніколи не повинна ставати для нього тягарем, завдавати йому зайвого клопоту. Іноді він залишав її заради гри в гольф чи обіду з випадковим знайомим, але вона ніколи цим не ображалась. І відчуваючи, що її успіх на сцені збільшує Майклову прихильність до неї, вона вперто працювала над собою, вдосконалюючи свою майстерність.
Вже минуло більше року відтоді, як вони заручилися, коли до Міддлпула приїхав один американський імпресаріо. По Англії він подорожував, шукаючи талантів, і хтось порадив йому побувати в театрі Джіммі Ленгтона. Майкл одразу надзвичайно сподобався американцеві, і той надіслав Майклові записку з проханням прийти до нього в готель наступного дня. Майкл аж затинався од збудження, коли показував Джулії цю записку; вона могла означати лише одне: американець має намір запропонувати йому якусь роль! У неї похололо на серці, але вона вдала, ніби радіє так само, як він, і наступного дня пішла разом з ним до готелю. Вони домовились, що, поки Майкл буде на прийомі у видатної особи, вона чекатиме у вестибюлі.
— Побажай мені удачі, — прошепотів він, заходячи в ліфт. — Просто не віриться, що це — не сон!
Джулія сиділа у великому шкіряному кріслі, палко бажаючи, щоб американський імпресаріо запропонував Майклові роль, од якої той відмовився б, або заробітну плату настільки низьку, щоб самолюбство не дозволило Майклу погодитися на неї. Або ж щоб американець попросив його прочитати якусь роль і переконався, що Майкл її не подужає. Майкл повернувся за півгодини, і, побачивши здалека його сяюче обличчя й упевнену ходу, вона зрозуміла, що він домігся свого. На мить у неї запаморочилося в голові, і коли вона спробувала зобразити нетерплячу, радісну усмішку, то відчула, що мускули на її обличчі задерев’яніли й не слухаються її.
— Все гаразд! Він каже, що йдеться про чудову роль, роль хлопця дев’ятнадцяти років. Вісім-десять тижнів у Нью-Йорку, а потім — гастрольне турне. Гарантованих сорок тижнів у трупі Джона Дрю. Двісті п’ятдесят доларів на тиждень!
— Ах, любий, це ж так чудово!
Ясно було, що він одразу вхопився за цю пропозицію, йому й на думку не спало відмовитися.
«А я… я, — подумала вона, — та я б і за тисячу доларів на тиждень не погодилася, якби це означало розлуку з Майклом!»
Розпач охопив її. Але вона нічого не могла вдіяти. Їй залишалося єдине — удавати, що вона радіє разом з ним. Майклу од збудження не сиділося на місці. Він потягнув її на прогулянку по заповненій натовпом вулиці.
— Оце так пощастило! Звісно, життя в Америці дороге, але я витрачатиму на себе не більш п’ятдесяти доларів на тиждень; Кажуть, американці дуже гостинні, отже, я частенько їстиму безплатно. Ніщо не завадить мені заощадити за ці сорок тижнів вісім тисяч доларів, а це ж тисяча шістсот фунтів!