(«Він не любить мене. Йому про мене байдуже. Я ненавиджу його. Я б залюбки вбила його. А здох би він, отой американський імпресаріо!»)
— А якщо він продовжить контракт і на другий рік, я одержуватиму по три сотні. А це означає, що за два роки я зароблю принаймні чотири тисячі франків. Цього б уже майже вистачило для заснування власного театру!
— На другий рік! — На мить Джулія втратила самовладання, і в голосі її забриніли сльози. — Тобто ти хочеш сказати, що поїдеш на два роки?
— О, на літо я, звісно, повернуся. Проїзд оплатять американці, а тут я поживу в батьків, щоб не робити зайвих витрат.
— Я вже й не знаю, як я житиму без тебе…
Ці слова вона промовила дуже бадьорим голосом, щоб вони прозвучали водночас і ввічливо, і трохи недбало.
— Ну, для розваг у нас з тобою буде літо, а до того ж ти знаєш. — рік чи максимум два проминуть так швидко, що й не помітиш.
Майкл ішов, не звертаючи уваги куди, не помічаючи, що Джулія веде його в потрібному їй напрямкові, і от тепер вони підійшли до входу в театр. Вона зупинилася.
— До побачення. Мені треба зайти до Джіммі.
У нього витягнулося обличчя.
— Невже ти покинеш мене зараз? Мені ж так треба з кимось побалакати. Я гадав, ми перекусимо де-небудь удвох перед спектаклем.
— Пробач. Я вже запізнююсь, а ти ж знаєш, що Джіммі цього не любить…
Майкл добродушно усміхнувся.
— Ну що ж, гаразд! Іди. Сьогодні я на тебе не можу гніватися.
Він попрямував далі, а вона зайшла в приміщення через службовий хід. Джіммі Ленгтон обладнав собі маленьку квартирку на горищі театру; потрапити до неї можна було тільки через балкон. Вона подзвонила коло його дверей, і він відчинив їй сам. Її поява здивувала й обрадувала його.
— Добрий день, Джуліє, заходь.
Вона мовчки пройшла повз нього і лише у вітальні — неприбраній, з розкиданими рукописами п’єс, книжками та іншим мотлохом, із залишками мізерного другого сніданку на таці коло письмового столу — вона обернулася і втупилася в нього поглядом. Зуби її були зціплені, очі злі.
— Падлюка!
Вона кинулася на нього й обома руками вчепилася в комір його розхристаної сорочки. Він спробував вирватися, але лють додала їй сили.
— Облиш! Облиш!
— Ах ти ж падлюка, ах ти свиня, ах ти ж брудний, нікчемний виродок!
Він розмахнувся й долонею щосили ляснув її по обличчю. Від болю вона випустила його, схопилася за щоку й заплакала.
— Тварюка! Б’єш жінку, гад нещасний!
— Про це ти скажеш своїй бабусі, люба моя. Хіба ти не знаєш, що коли жінка б’є мене, я завжди даю здачі?
— Я тебе не била.
— Ти ледве не задушила мене, сто чортів твоїй матері.
— Ти цього варт. О боже, я б залюбки вбила тебе!
— Ну, ну, сідай, голубко, зараз я наллю тобі трохи шотландського, це приведе тебе до пам’яті. А потім розповіси мені, в чім річ.
Джулія озирнулась, шукаючи очима крісло.
— Господи, та в тебе тут справжній свинюшник. Чому ти не візьмеш прибиральниці?
Різким рухом вона скинула книжки з крісла на підлогу, потім упала на нього й заплакала вже по-справжньому. Він налив їй чималу порцію віскі, додав трошки содової й примусив випити.
— Ну, то чим пояснюється ця сцена з «Тоски»?
— Майкл їде в Америку.
— Ну? Невже?
Вона скинула його руку з свого плеча.
— Як ти міг?
— Я абсолютно непричетний до цього.
— Брешеш. Може, скажеш, ти не знав, що цей паскудний американець зупинився в Міддлпулі?! Все це твоя і тільки твоя робота. Ти підстроїв усе навмисно, щоб розлучити нас!
— Ах, люба моя, ти несправедлива до мене. Як на те пішлося, я сказав йому, що він може брати з моєї трупи кого завгодно, крім Майкла Госселіна.
Джулія не бачила очей Джіммі, коли він казав їй це; інакше вона помітила б в них радість людини, якій пощастило дуже хитро когось ошукати.
— Навіть мене? — спитала вона.
— Я знав, що жінки йому не потрібні. У них і своїх вистачає. Їм бракує чоловіків, які вміють носити одяг і не плюють на підлогу у вітальні.
— Ах, Джіммі, не відпускай Майкла. Я цього не переживу.
— А як я можу перешкодити цьому? Контракт у нього закінчується наприкінці сезону. Це для нього чудова нагода.
— Але я люблю його. Що, як він зустріне в Америці іншу? Що, як у нього закохається якась мільйонерша?
— Ну, знаєш, якщо між вами така любов, то краще відразу здихайся його.
Це зауваження викликало у Джулії новий напад люті.
— Ти, вонючий старий євнух, що ти знаєш про любов?
— Ах, оці мені жінки, — зітхнув Джіммі. — Коли хочеш затягти їх до себе в ліжко, вони називають тебе брудним стариганом, коли не хочеш — кажуть, що ти старий вонючий євнух.