«Може, це й підло з мого боку казати таке, — думала вона, — але слава богу, слава богу!»
Коли Майкл повідомив про дату свого від’їзду додому, Джулія не тямилася від щастя. Вона примусила Джіммі змінити програму так, щоб їй можна було поїхати до Ліверпуля зустрічати Майкла.
— Якщо пароплав запізниться, я, мабуть, залишуся там на ніч, — сказала вона Джіммі.
Той іронічно посміхнувся.
— Я бачу, ти покладаєш великі надії на радість повернення. Сподіваєшся, либонь, домогтися свого!
— Який же ти підлий!
— Ну-ну, облиш цей тон, люба. Знаєш, що тобі треба зробити? Трохи напоїти його, потім замкнутися разом з ним у кімнаті й заявити, що ти не випустиш його звідти, поки він не збезчестить тебе.
Втім, Джіммі прийшов проводити її на вокзал. Біля вагона він узяв і погладив її руку.
— Нервуєш, серденько?
— Ах, Джіммі, любий, я не тямлю себе від щастя і тремчу від хвилювання.
— Ну, бажаю тобі успіху. І не забувай — ти набагато краща за нього. Ти молода й вродлива, і ти найкраща актриса в Англії.
Коли в клубах пари поїзд рушив, Джіммі зайшов до вокзального буфету й випив віскі з содовою. «Ох, і дурні ж ці люди!» — зітхнув він. А Джулія в цей час стояла в порожньому купе й розглядала себе в дзеркалі.
— Рот надто великий, підборіддя надто важке, ніс надто широкий. Зате, слава богу, гарні очі й стрункі ніжки. Чудові ніжки. Чи не надто багато на мені косметики? Він визнає грим тільки на сцені. Без помади у мене жахливий вигляд. Гм, повіки підфарбовані добре. Ні, я таки симпатична, чорт забирай!
Джулія до останньої хвилини не була певна, що Джіммі її відпустить, а тому не могла попередити Майкла, що приїде його зустрічати.
Побачивши її, Майкл здивувався й щиро зрадів. Його очі аж засяяли.
— Ти прекрасний, як ніколи, — сказала вона.
— Ах, облиш це, — засміявся він, ніжно стискаючи її руку. — Сподіваюсь, тебе відпустили до вечора?
— Мене відпустили до завтра. Я найняла помешкання в «Адельфі», щоб ми мали змогу поговорити в спокійній обстановці.
— «Адельфі» — це щось розкішне, га?
— О, пусте, адже ти не щодня повертаєшся з Америки! Чорт з ними, з грошима.
— Впізнаю мою маленьку марнотратницю! Я не знав, коли ми прибудемо в порт, отже написав батькам, що надішлю їм телеграму, коли приїду до Челтнема. Повідомлю їх, що буду завтра.
Коли вони дісталися до готелю, Майкл, на запрошення Джулії, зайшов до її номера — «поговорити в спокійній обстановці». Вона сіла йому на коліна, обняла рукою за шию й притислася щокою до його щоки.
— Ах, як хороше знову бути вдома, — зітхнула вона.
— Кому, як не мені, знати це! — сказав він, не зрозумівши, що вона має на увазі його обійми, а не його повернення.
— Ти все ще любиш мене?
— Дуже.
Вона ніжно поцілувала його.
— Ах, ти не уявляєш собі, як я скучила за тобою.
— Я провалився в Америці, — сказав він. — Я не писав тобі про це в листах, бо не хотів засмучувати тебе. Всі казали, що я граю жахливо.
— Майкл! — вигукнула вона, удаючи, ніби не може повірити йому.
— Видно, це пояснюється тим, що я актор надто англійського складу. Вони не хотіли залишити мене ще на рік — я це відчував, але все-таки запитав, чи не хочуть вони продовжити контракт, а вони відповіли — ні, нізащо.
Джулія мовчала. Вигляд у неї був дуже співчутливий, але серце її радо калатало.
— Та мені це байдуже, їй-богу. Америка мені не сподобалася. Звичайно, я їм теж не сподобався, було б смішно заперечувати це, але й сумувати з цього приводу не буду. Якби ти бачила, з якими людьми мені там доводилося мати справу! В порівнянні з ними Джіммі Ленгтон — бездоганний джентльмен. То навіть якби вони запропонували мені залишитися, я б, певно, відмовився.
Хоч Майкл казав усе це бадьорим тоном, Джулія бачила, що він гірко розчарований і пригнічений. Певно, йому , довелося зазнати багатьох прикрощів. Вона жаліла його, але водночас відчувала величезне полегшення.