— Вона вже й без того зробила для нас так багато, я просто не можу просити у неї ще чогось, до того ж, якщо вона відмовить, це буде так неприємно!
— Але ж справа варта заходу. І потім, навіть якщо вона втратить гроші, то не збідніє через це. Я певен, що ти б умовила її, якби спробувала.
Джулія також була певна цього. Де в чому Майкл був надто простодушний; вона не вважала за потрібне пояснювати йому цілком очевидні факти.
Але він був не з тих людей, що легко відмовляються від задуманого. Однієї суботи після вистави вони виїхали в Гілдфорд — провести неділю в гостях у Доллі. Майкл сидів за кермом нової машини, подарованої йому Джулією до дня народження. Ніч була тепла, чудова. Напередодні Майкл придбав право на постановку трьох п’єс, які їм обом дуже сподобалися (щоправда, чеки він виписував з болем у серці), наглянув він і театральне приміщення, яке можна було б найняти за досить помірковану суму. Все було наготові для здійснення давнішнього плану — бракувало тільки капіталу. І зараз Майкл умовляв Джулію скористатися з нагоди, що давала їм ця поїздка.
— От і звертайся до неї сам, — сказала нарешті Джулія роздратовано. — А я, повторюю, не буду цього робити.
— Та для мене вона цього не зробить. А ти могла б обкрутити її навколо свого мізинця.
— Але ж ми тепер уже знаємо, за яких умов люди погоджуються фінансувати постановки. Вони дають гроші з двох причин — або тому, що хочуть зажити слави, або ж тому, що закохані в когось. Про мистецтво базікає хто завгодно, але спробуй знайти людину, яка погодилася б заплатити готівкою, не діставши нічого взамін!
— Гаразд, ми прославлятимемо Доллі на кожному розі!
— Річ у тім, що не це її цікавить.
— Тобто як? Що ти хочеш цим сказати?
— Невже ти не розумієш?
Враз він догадався і так здивувався, що мимоволі загальмував. Невже підозри Джулії мають під собою грунт? Він ніколи не припускав навіть, що може подобатися Доллі, а щоб вона в нього була закохана — боже, таке йому й на думку не спадало! Звичайно, у Джулії очі гострі, вона бачить таке, чого інший не помітить, але вона надто ревнива, сердешна, їй завжди здається, що жінки липнуть до нього. Щоправда, Доллі подарувала йому на різдво запонки, але він тоді подумав, що Доллі це робить лише для того, щоб він не образився — адже водночас вона піднесла Джулії брошку, яка коштувала принаймні двісті фунтів! А втім, то, можливо, просто жіноча хитрість. Що ж, він може чесно заявити, що ніколи не давав Доллі приводу для таких речей. Джулія захихотіла.
— Ні, любий, вона закохана не в тебе.
Ну, от знову. І як це Джулії вдається читати його думки! Від цієї жінки нічого не приховаєш…
— Тоді чому ж ти мене наштовхуєш на такі думки? Ради бога, кажи так, щоб тебе можна було зрозуміти!
І Джулія сказала.
— Вперше чую такі нісенітниці, — вигукнув він. — Які в тебе брудні думки!
— Облиш, облиш, любий.
— Я не вірю, що в цьому є хоч крихта правди. Зрештою, я сам маю очі. Невже ти гадаєш, що я не помітив би цього? — Вона ще ніколи не бачила його таким роздратованим. — І навіть якби це була правда, то, я певен, ти не дозволиш себе скривдити. Для нас це один шанс на тисячу, і яка це була б дурниця не скористатися з нього.
— Чи не нагадує це Клаудіо та Ізабеллу в «Мірі за міру»?
— Казати таке просто підло, Джуліє. Зрештою, я джентльмен, чорт забирай!
— Nemo me impune lacessit..
Всю дорогу далі обоє мовчали. Місіс де Фріс чекала на них у вітальні.
— Я не хотіла лягати, доки не побачу вас, — сказала вона, обіймаючи Джулію й цілуючи її в обидві щоки. Майклові вона енергійно потиснула руку.
Наступного ранку Джулія розкошувала, читаючи в ліжку недільні газети. Спочатку вона читала повідомлення з театрального життя, потім великосвітську хроніку, після цього — сторінки для жінок і, нарешті, перебігала очима заголовки міжнародних повідомлень. Книжкові огляди вона проминала: вона ніколи не могла зрозуміти, навіщо їм приділяють так багато місця. Майкл, який ночував у сусідній кімнаті, заглянув до неї, щоб побажати доброго ранку, і вийшов у сад. Незабаром у двері її спальні легенько постукали і зайшла Доллі. Її великі чорні очі сяяли. Вона сіла на краю ліжка і взяла руку Джулії в свою.
— Люба, я щойно розмовляла з Майклом. Я дам вам гроші на заснування власного театру.
Джулія відчула, як серце її підскочило в грудях.
— О, не треба. Майкл не повинен був просити в тебе. Я не візьму цих грошей. Ти вже й без цього зробила для нас так багато.
Доллі подалася вперед і поцілувала Джулію в губи. Її голос звучав тихіше ніж завжди, і в ньому вчувалося легке тремтіння.
— Ах, серденько моє, невже ти не знаєш, що заради тебе я готова на все? Це ж буде просто чудово; це ще більше зблизить нас, і я так пишатимуся тобою.