Іспанець не пішов з її купе, аж доки промінь світла, що пробився з-за опущеної шторки на вікні, не сповістив їх про те, що починається день. Джулія була розбита, розчавлена — морально і фізично.
«Коли ми приїдемо в Канн, на мені лиця не буде».
Як нерозважливо вона повелася! Він міг убити її або вкрасти її перлове намисто. Від думки про те, на яку небезпеку вона себе наражала, її кидало то в жар, то в холод. І він теж їде в Канн. Що, як він афішуватиме там своє знайомство з нею — як вона пояснить це своїм друзям? Вона була певна, що Доллі він не припаде до вподоби. І потім, він ще може спробувати шантажувати її. Або вимагати повторення того, що було вночі. Він, безперечно, пристрасний чоловік, вона переконалася в цьому, і він питав, де вона мешкатиме; хоч вона й не сказала йому, він однаково зможе знайти її, якщо захоче. В такому місті, як Канн, просто неможливо не здибатися де-небудь знову — цілком випадково. Він може переслідувати її. Якщо він кохає її так, як він запевняв, то не можна сподіватись на те, що він дасть їй спокій, а іноземці такі невитримані, він може робити їй жахливі сцени. Добре хоч те, що він їде в Канн тільки на свята, — вона удасть, ніби дуже втомлена, і скаже Доллі, що воліла б якийсь час побути в неї на віллі, нікуди не виходячи.
«І як я могла дозволити собі таку дурницю?» — сердито лаяла вона сама себе в думці.
Доллі зустрічатиме її на станції, і якщо він виявиться настільки нетактовним, що підійде до неї прощатися, вона пояснить Доллі, що він поступився їй своїм купе. В цьому не буде нічого негожого. І завжди краще обирати версію, найближчу до правди.
Однак у Канні з поїзда сходило дуже багато пасажирів, і Джулія пройшла через вокзал і сіла в автомобіль Доллі, так і не побачивши його.
— Я на сьогодні нікого не запрошувала, — сказала Доллі. — Я подумала, що ти, мабуть, стомишся, і вирішила, що хоч день проведу вдвох з тобою.
Джулія вдячно стиснула їй руку.
— Це буде просто чудово. Ми зробимо собі косметичні маски й тихенько сидітимем у будиночку, обмінюючись плітками!
Але вже наступного дня вони мали піти в гості — на сніданок до знайомих Доллі. Спершу товариство, як було домовлено, збиралося в одному з барів на Круазетт попити коктейль. День видався чудовий — ясний, теплий, сонячний. Коли вони вийшли з машини, Доллі затрималася на кілька хвилин, щоб сказати шоферові, коли він має приїхати за ними. Джулія чекала її. І раптом серце її підстрибнуло в грудях, бо вона побачила, що до неї наближається отой іспанець, попідруч з якоюсь жінкою й ведучи за руку маленьку дівчинку. Джулія не встигла відвернутися. В цю мить Доллі підійшла до неї — вони мали перетнути пішохід. Іспанець порівнявся з ними, глянув на Джулію як на абсолютно незнайому людину й пішов далі, жваво розмовляючи із своєю супутницею. І Джулія збагнула, що, так само як вона, він зовсім не бажає, щоб вони зустрічалися. Жінка і дитина були, очевидно, його дружиною й дочкою, і в Канн він приїхав, щоб провести з ними свята. Вона відчула величезне полегшення. Тепер вона могла розважатися, нікого й нічого не боячись. Йдучи разом з Доллі до бару, Джулія вже думала про зовсім інше — про те, які все ж таки огидні істоти ці чоловіки. Їм не можна довіряти ні на секунду. Ну, справді, чи не ганебно це, що чоловік, який має таку чарівну дружину й таку гарненьку доньку, кидається в поїзді на першу-ліпшу жінку? Ні, ці чоловіки просто не знають, що таке порядність, вони абсолютно позбавлені її…
Та з часом обурення Джулії слабшало, і вона дедалі частіше згадувала про свою пригоду з єдиним почуттям — приємності. Зрештою, це була таки приємна історія. Іноді, даючи волю уяві, вона перебирала в пам’яті подробиці тієї незвичайної ночі. Цей іспанець був чудовий коханець. Їй буде що згадати, коли стане старенькою. І найбільше враження на неї справила тоді його борода, її охопило дивне почуття, коли він торкнувся нею її обличчя і коли вона вдихнула той трохи затхлий запах, водночас відразливий і напрочуд збудливий.
І згодом ще довго-довго її хвилювали бородаті чоловіки, і вона відчувала, що коли б хтось з них почав упадати коло неї, вона просто неспроможна була б відмовити йому. Та бороди на той час стали вже рідкістю — на її щастя, бо щоразу, помічаючи бородате обличчя, вона починала тремтіти — і жоден бородань не підступався до неї з любовними пропозиціями. Їй дуже кортіло дізнатися, хто ж він такий, цей іспанець. За день чи два після зустрічі на вулиці вона побачила його ще раз у казино — він грав у карти — і запитала кількох своїх знайомих, чи вони знають його. Але його ніхто не знав, і він так і залишився в її пам’яті — і в душі — без імені. Дивний збіг обставин! Вона не знала також імені хлопця, який так несподівано повівся з нею сьогодні… Це видалося їй комічним.