— А цей Том — кмітливий хлопець. Закони про прибутковий податок він знає, як свої п’ять пальців. Підказав мені, як заощадити двісті-триста фунтів під час наступної сплати податку.
У своїх пошуках нових талантів Майкл часто брав Тома з собою увечері до театру — в центрі чи на передмісті; після спектаклю вони заїжджали по Джулію і потім усі втрьох вечеряли. Деколи Майкл запрошував Тома на неділю пограти в гольф, а потім, якщо вечір у нього був вільний, привозив його до себе обідати.
— Приємно, коли поруч тебе такий юнак, — казав він. — Тоді й сам наче не такий старий.
Том поводився в гостях зовсім невимушено. Він грав у трик-трак з Майклом або допомагав Джулії розкласти пасьянс, а коли вони заводили грамофон — міняв пластинки.
— Було б добре, якби вони заприятелювали з Роджером, — сказав якось Майкл. — У Тома є голова на плечах, і до того ж він старший за Роджера, отже, мав би на нього хороший вплив. Чому б тобі не запросити його до нас у Теплоу на літню відпустку?
«Хвала богові, що я хороша актриса!» — подумала Джулія, але їй все ж довелося зробити зусилля над собою, щоб ні голосом, ані виразом обличчя не виказати своєї радості.
— А знаєш, це непогана ідея, — відповіла вона. — Якщо ти цього хочеш, я йому запропоную.
В серпні спектаклі ще давали повний збір, тому Майкл найняв котедж у Теплоу, щоб найтепліший місяць провести за містом. Джулії треба було щодня їздити на вечірні вистави; Майкл також вирішив, що іноді, коли цього вимагатимуть справи, навідуватиметься до Лондона; зате цілими днями вони змогли б бути на природі. Том узяв двотижневу відпустку і теж охоче прийняв Майклове запрошення.
Та одного дня Джулія помітила, що він якийсь пригнічений, весь час мовчить. Обличчя його зблідло, від недавньої бадьорості не лишилося й сліду. Вона зрозуміла, що в нього сталася якась неприємність, але він не хотів про неї розповідати; на її запитання він, сумно зітхаючи, казав, що вскочив у халепу. Та Джулію це не задовольняло, й кінець кінцем він признався їй, що заліз у борги і тепер його переслідують кредитори. Спосіб життя, нав’язаний Джулією, змушував його витрачати більше грошей, ніж він заробляв; на розкішних прийомах він дедалі частіше соромився свого скромного одягу й нарешті не витримав і замовив кілька дорогих костюмів. Потім пішов на іподром і зробив ставку на одного з коней, сподіваючись виграти якусь суму і розплатитися з боргами, але його коня випередили. В очах Джулії сума, яку він позичив, була мізерна — щось близько ста двадцяти п’яти фунтів, і, на її думку, просто смішно було побиватися через таку дрібницю. Вона сказала, що дасть йому цю суму.
— Ні, я не можу брати гроші в жінки.
Том почервонів; сама думка про це викликала в нього почуття пекучого сорому. Джулія пустила в хід усю свою красномовність. Вона апелювала до його здорового глузду, вдавала, ніби ображена на нього, навіть трохи поплакала. Нарешті, заради неї, тільки заради того, щоб зробити їй ласку, Том погодився взяти у неї ці гроші в позику. Наступного дня вона послала йому в конверті банкноти сумою в двісті фунтів. Том подзвонив їй і сказав, що одержав гроші і що їх значно більше, ніж йому потрібно.
— О, я знаю, люди завжди кажуть неправду, коли йдеться про їхні борги, — сміючись, відповіла вона. — Я певна, що ти заборгував більше, ніж сказав мені.