— Майкл, а чому б тобі не запропонувати Томові квартиру, ту, що над гаражем? Тепер, коли він склав іспит і став справжнім бухгалтером, йому просто не личить жити в одній кімнаті.
— Непогана ідея. Я йому скажу.
— І нам тоді не треба буде наймати маклера. Ми могли б також допомогти Томові умеблювати цю квартиру. В нас стільки зайвих речей! Краще нехай він користується ними, бо вони однаково псуються на горищі.
Повернувшись з річки, Том і Роджер знову з апетитом попоїли, а потім до сутінків грали в теніс. Після вечері обидва сіли за доміно. Джулія весь цей час майстерно грала роль молодої матері, яка з любов’ю стежить за своїм сином та його приятелем. Незабаром вона пішла спати. По якомусь часі хлопці піднялися на другий поверх до своїх спалень, розташованих над її кімнатою. Джулія чула, як Роджер увійшов до Тома. Вікна в будинку були відчинені, й до неї долинули їхні збуджені голоси. Джулія роздратовано подумала: «І про віщо вони там говорять?» З нею ні Том, ні Роджер ніколи не бували особливо балакучі. За кілька хвилин почувся голос Майкла:
— Годі вже, хлопці, лягайте спати. Побалакаєте завтра.
До Джулії долинув їхній сміх.
— Гаразд, тату! — вигукнув Роджер.
— Бісові діти!
Джулія знову почула Роджерів голос:
— На добраніч, хлопче.
І відповідь Тома:
— До завтра, старий.
«Ідіоти!» — сердито подумала вона.
Наступного дня вранці, коли вона снідала у своїй спальні, до неї зайшов Майкл.
— Хлопці пішли пограти в гольф в Гантерком. Сказали, що хочуть зіграти дві-три партії, й попросили дозволити їм не приходити на ленч. Я дозволив.
— Мені щось не дуже подобається те, що Том поводиться тут, наче в готелі.
— Що ти, люба, вони ж ще хлопчаки. Як на мене, то нехай вони розважаються собі, як хочуть.
Отже, сьогодні вона, мабуть, уже не побачить Тома, бо десь о п’ятій треба їхати до Лондона, щоб не запізнитися на виставу. Звичайно, Майклові легко хизуватися своєю добродушністю… Джулія раптом відчула себе боляче скривдженою. Аж сльози підступили до очей. Ні, йому до неї, певно, цілком байдуже, — подумала вона про Тома і вирішила, що сьогодні вже не поводитиметься так, як учора, — годі, сьогодні все буде інакше… Вона прокинулася з наміром і далі бути толерантною та поблажливою, але хіба ж вона сподівалася дістати такого ляпаса?!
— Газети вже принесли? — спитала вона похмуро.
До самого Лондона Джулія аж тремтіла від люті.
Наступний день мало чим відрізнявся од попереднього.
Том і Роджер не пішли грати в гольф, зате грали в теніс, їхня безнастанна біганина страшенно дратувала Джулію. Том — у шортах і спортивній сорочці — скидався на шістнадцятирічного хлопчака. Він купався по кілька разів на день і тому не міг дати ради своїй зачісці — волосся його неслухняно куйовдилося. Через це він здавався ще молодшим і таким гарненьким! Серце Джулії краялося від-болю. Їй здавалося, що поведінка його невпізнанно змінилася; перебуваючи весь час у товаристві Роджера, Том скинув з себе личину молодого світського денді, який надає надто великого значення одягові й ретельно дбає про свою зовнішність, і знову перетворився на школяра-нечупару. Жодним натяком чи хоча б поглядом Том не виказував, що він — її коханець; він поводився з нею так, наче вона для нього — тільки Роджерова мати, не більше. Кожною своєю фразою, кожною пустотливою вихваткою й підкреслено ввічливим звертанням він давав їй зрозуміти, що вона — людина старшого покоління. В його поведінці не було тієї по-рицарському благородної шанобливості, яку молоді люди виявляють до чарівної жінки; ні, Тем ставився до неї з толерантною добродушністю, як ставляться, мабуть, до тітки — старої діви.
Джулію дратувало те, що Том слухняно виконує забаганки хлопця, набагато молодшого за нього. Це свідчило про його слабохарактерність. Але вона винила в цьому не Тома, а Роджера, егоїзм якого просто обурював її. І те, що він ще молодий, зовсім не виправдання. Його байдужість до бажань інших людей свідчила про те, що він грубий і нетактовний. Роджер поводився так, наче будинок, слуги, батько й мати існують лише для того, щоб приносити йому втіху. Вона вже не раз хотіла вичитати йому, та не наважувалася в присутності Тома виступати в ролі матері-виховательки. До того ж у Роджера була ще риса, що просто доводила її до люті: коли на нього гримнеш — його обличчя вмить набирає такого скривдженого виразу, що ти мимоволі відчуваєш себе жорстоким тираном. Джулія теж уміла так дивитися — цей вираз Роджер успадкував, власне, від неї; він не раз ставав їй у пригоді на сцені й глибоко зворушував глядачів. Та коли вона бачила цей вираз на обличчі Роджера, в неї болісно стискалося серце. Від самої тільки згадки про це всю її залила хвиля ніжності до сина. І ця раптова зміна почуттів відкрила їй раптом очі: вона ревнувала, безтямно ревнувала! Це відкриття на мить приголомшило Джулію. Вона не знала, плакати їй чи сміятися. Та, трошки подумавши, вона сказала собі в думці: «Ну що ж, Роджерові доведеться потіснитись».