Під час денного спектаклю в середу Джулія грала вкрай погано. В Лондоні стояла спека, театр був напівпорожній, і публіка сприймала спектакль без інтересу. Втім, Джулію це не обходило. Її мучили тяжкі передчуття, і їй було байдуже до того, що діється на сцені. («І якого дідька вони приходять до театру в такий день?») Коли завіса опустилася, вона з полегкістю зітхнула.
— Сьогодні до мене прийде містер Феннел, — сказала вона Іві. — Поки він буде тут, нікого не пускай.
Іві не відповіла. Джулія глянула на неї й побачила, що та чогось насупилася.
«Ну й дідько з нею. Мені байдуже, що вона думає!»
Том мав уже от-от прийти — минула п’ята година. Ні, він обов’язково прийде, адже він обіцяв…
Джулія надягла халат, не той, у якому гримувалася, а чоловічий, з синього шовку. Іві сьогодні прибирала довше, ніж завжди.
— Ради бога, скоріше, Іві. Залиш мене на самоті.
Іві промовчала й далі старанно розставляла речі на туалетному столику в тому порядку, якого Джулія завжди вимагала від неї.
— Чому ти, до біса, не відповідаєш, коли до тебе звертаються?
Іві обернулася й, глянувши на Джулію, задумливо провела пальцем під носом.
— Може, ви й велика актриса…
— Іди під три чорти!
Знявши грим, Джулія не стала ні фарбувати губи, ні рум’янити щоки — тільки навела світло-голубі тіні під очима. Шкіра в неї була гладенька, прозора, і без рум’ян та помади обличчя здавалося хворобливо блідим. Просторий чоловічий халат надавав її фігурі безпорадного, тендітного й водночас якогось урочистого вигляду. Серце її тривожно билося, і вона дуже хвилювалася. Та все ж, глянувши на себе в дзеркало, Джулія не стрималася і пробурмотіла;
— Мімі в останній дії «Богеми».
Майже мимохіть вона кілька разів кашлянула — надсадно, як сухотна. Потім вимкнула яскраві лампи на своєму туалетному столику й лягла на канапу.
Незабаром у двері хтось постукав, й Іві сказала, що прийшов містер Феннел. Джулія простягнула до нього білу тонку руку.
-— Мені треба трохи полежати. Я не зовсім здорова. Візьми стілець. Як добре, що ти прийшов.
— Що з тобою?
— О, нічого, — вона через силу всміхнулася своїми блідими губами. — Останні дві-три ночі я погано спала.
Джулія звела на нього свої чарівні очі й замовкла. Обличчя в Тома було насуплене, але вона добре бачила, що він перелякався.
=— Я покликала тебе, щоб ти сказав мені, чим я завинила, — промовила вона врешті ледь чутно і помітила, що голос у неї злегка тремтить. «Боже, я, здається, теж трохи злякана!»
— Повертатися до цього немає сенсу. Я хотів сказати тобі тільки одне: я боюся, що не зможу тобі зразу віддати двісті фунтів, які заборгував. У мене просто немає цих грошей, але я виплачуватиму їх тобі частинами. Мені дуже неприємно просити тебе про це, але іншого виходу немає.
Джулія сіла на канапі й притиснула руки до грудей: серце в неї, здавалось, от-от розірветься.
— Нічого не розумію. Дві ночі я зовсім не спала, все думала, що ж сталося. Мало не збожеволіла. Але зрозуміти так нічого й не змогла. І не можу. Не можу.
«В якій п’єсі я говорила ці слова?» — подумала вона.
— О ні, розумієш і прекрасно розумієш. Ти розсердилася на мене й вирішила помститися. І помстилася — ще й як! Краще виказати зневагу до мене ти не змогла б.
— Чого ж я мала б мститися тобі? Чого мені сердитися на тебе?
— Бо я поїхав з Роджером, а ти хотіла, щоб я повернувся на віллу.
— Але ж я сказала-тобі, що можеш їхати. Навіть побажала добре повеселитися.
— Я знаю, але очі твої аж палали від злості. Я не хотів їхати, та Роджер наполіг. Я сказав, що треба було б повернутися і повечеряти з тобою й Майклом, але він відповів, що ви зрадієте, коли здихаєтеся нас. Я подумав, що він має рацію, а коли побачив, що ти сердишся, відступати було вже пізно.
— Я зовсім не сердилася. Звідки ти це взяв? Що поганого в тому, що ви захотіли трохи розважитися? Невже ти вважаєш, що я таке чудовисько, що й трохи вам не дозволила б повеселитися за весь час? Бідне ти моє ягнятко, єдине, чого я боялася, коли ти був у нас, так це щоб тобі не було нудно. Я так хотіла, щоб ти добре й весело проводив час!
— Тоді чому ж ти передала мені гроші й написала такого образливого листа?
Голос у Джулії зірвався, підборіддя почало тремтіти, м’язи обличчя більше не слухалися її, і це справляло надзвичайно зворушливе враження. Том збентежено відвернувся.