«Ні, вся причина тут, очевидно, в надмірній соромливості».
На мить вона згадала бородатого іспанця в спальному вагоні й пустотливо всміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.
«От кого соромливість не обтяжувала!»
Але все ж таки з того дня вона взяла собі за правило додержувати необхідних норм пристойності.
Покладаючись на чистоту своєї репутації, Джулія навіть не замислювалася над тим, чи можна їм з Томом з’являтися разом на людях. Відвідини нічних клубів були для неї новою, не звіданою досі розвагою, і хоч вона добре розуміла, що в будь-якому товаристві одразу опиняється в центрі загальної уваги, їй навіть на думку не спадало, що така зміна в її відомому всім способі життя може породити якісь плітки. Позаду в неї було двадцять років вірного подружнього життя (якщо не згадувати пригоди з іспанцем, пригоди, що могла трапитися з кожною жінкою), і Джулія вважала, що ніхто не наважиться навіть подумати, що в неї роман із Томом, який годиться їй у сини. Вона також і гадки не мала, що Том, можливо, не завжди тримає язика за зубами або, що коли вони танцюють удвох, вираз її очей виказує почуття. Привілейоване становище в суспільстві додавало їй надмірної самовпевненості, і вона навіть не здогадувалася, що про неї вже почали ширитися плітки.
Коли ці плітки дійшли до Доллі де Фріс, вона висміяла їх. На Джуліїне прохання Доллі запрошувала Тома на прийоми, а раз чи два — навіть на уїкенди до заміської вілли, але сама ніколи не звертала на нього уваги. Том справляв на неї враження милого юнака, котрий може бути партнером у розвагах, коли Майкл зайнятий, але як особа не являє собою абсолютно нічого оригінального. Він належав до тих людей, повз яких проходиш, не помічаючи їх, і після зустрічі з якими не можеш пригадати навіть їхньої зовнішності. Таких запрошують на обід, коли гостей — непарне число, а треба, щоб воно було парне. Джулія весело називала його «мій юний кавалер», а навряд чи вона могла б так спокійно й відкрито говорити про нього, якби між ними справді щось було. До того ж Доллі добре знала, що за все своє життя Джулія мала справу тільки з двома чоловіками — Майклом і Чарлзом Темерлі. Втім, одна обставина в усій цій історії справді дивувала — чого це Джулія, яка протягом стількох років так дбала про свою репутацію, раптом почала по три й по чотири рази на тиждень відвідувати нічні клуби? Останнім часом Доллі дуже рідко бачила її, і ця неуважність з боку Джулії навіть почала вже її ображати.
Доллі мала багато друзів у театральному світі, і вона почала наводити довідки. Те, що вона почула, зовсім не сподобалося їй. Вона не знала, що й подумати. Ясно було тільки одне: Джулія навіть не підозрює, що про неї говорять, і хтось повинен її про це попередити. Тільки не вона, Доллі, в неї не вистачить сміливості. Навіть тепер, після стількох років знайомства, Доллі трошки побоювалася Джулії. Джулія була людиною доброї вдачі, і хоч часом уживала надто різкі вирази, її важко було вивести з рівноваги; проте щось у її натурі немовби попереджало, що з нею не можна дозволяти собі зайвого, бо той, хто переступить межу, відразу пошкодує про це. І все-таки треба було щось робити. Доллі зовсім утратила спокій і не могла більш ні про що думати, крім Джулії. Нарешті вона вирішила, що треба забути про все й розглядати ситуацію з точки зору небезпеки, що загрожує Джуліїній кар’єрі. Тим-то вона вирішила, що з Джулією мусить поговорити сам Майкл. Вона ніколи не відчувала до нього особливої симпатії, але, зрештою, він — чоловік Джулії, і вона, Доллі, просто зобов’язана розповісти йому — якщо не все, то принаймні хоч стільки, щоб змусити його покласти край цій історії.
Вона подзвонила Майклові й домовилася зустрітися з ним у театрі. Доллі викликала в Майкла ті самі почуття, що й він у неї, хоча й з інших причин. Тому, почувши, що вона хоче його бачити, він тихо вилаявся. Майкла дратувало, що Доллі вперто відмовлялася продати йому свою половину акцій їхнього театру, і він вважав, що вона втручається не в свої справи, коли дає йому якісь ділові поради. Та коли Доллі ввійшла до кабінету, він люб’язно привітався з нею і поцілував в обидві щоки.