Выбрать главу

— Ви ж не забудете про мене, міс Лемберт?

— Ні, люба, обіцяю, що не забуду. Мені було дуже приємно познайомитися з вами. Ви така симпатична дівчина.

Проводжати вас не треба? Знайдете вихід самі? Ну, всього найкращого!

— І ноги твоєї не буде у цьому театрі, — пробурмотіла Джулія, коли Джоан Денвер вийшла. — Брудна сучка, спокусила мого сина! Ах, Роджер, сердешне ягнятко… Це просто ганьба, справжня ганьба! Таких жінок треба тримати за гратами!

Скидаючи свою прекрасну сукню, вона дивилася на себе в дзеркало. Погляд її був злий, губи кривилися в лиховісній посмішці. Звертаючись до свого відображення, вона додала:

— І ще я тобі ось що скажу, моя дорога: вже хто-хто, а міс Евіс Крічтон не гратиме у цьому спектаклі!

XXI

Та за тиждень чи за два Майкл згадав про неї:

— Послухай, ти коли-небудь чула про дівчину на ім’я Евіс Крічтон?

— Ні, ніколи.

— Мені сказали, що вона непогана актриса. З хорошої сім ї і таке інше. Її батько — кадровий офіцер. Я оце думаю, може, взяти її на роль Онор?

— А хто тобі рекомендував її?

— Том. Він знайомий з нею, каже, розумна дівчина. Зараз вона виступає в недільному театрі. Том каже, на неї варто піти подивитися.

— Ну, то що ж тобі заважає?

— Я хотів у неділю поїхати в Сендвіч — пограти в гольф. Послухай, а може, ти б сходила туди, подивилась? Вистава, напевно, паскудна, але ти могла б сказати мені, чи варто брати її. Можеш взяти з собою Тома.

Серце Джулії закалатало.

— Ну, звичайно ж, я піду.

Вона подзвонила Тому й запросила його перекусити перед тим, як іти до театру. Він приїхав, коли Джулія ще не була готова.

— Чи я забарилася, чи ти прийшов надто рано? — сказала вона, коли він зайшов до вітальні.

Джулія помітила, що він з нетерпінням чекає, поки вона збереться. Том був збуджений, нервував.

— Там дають останній дзвінок рівно о восьмій, — сказав він. — А я страшенно не люблю спізнюватися на виставу.

З його хвилювання Джулія дізналася про все, про що вона хотіла знати. Їм саме подали коктейль, і тепер вона навмисне зволікала час.

— Як звуть цю актрису, на яку ми йдемо дивитися? — спитала вона.

— Евіс Крічтон. Мені страшенно цікаво, яке враження вона справить на тебе. На мою думку, ця дівчина — справжня знахідка. Вона знає, що ти прийдеш сьогодні. Хвилюється — просто жах, але я їй сказав, що боятися нема чого. Ти ж знаєш, які умови в цих недільних театрах — майже без репетицій і все таке інше. Я їй сказав, що ти чудово все розумієш і зважиш на всі обставини.

За столом він тільки те й робив, що поглядав на годинник. Джулія грала роль світської жінки. Вона розмовляла про всяку всячину, помічаючи, що він слухає її зовсім неуважно. Щойно вона замовкла, як він знову заговорив про Евіс Крічтон:

— Певна річ, я їй про це нічого не казав, але, на мою думку, вона чудово підійшла б на роль Онор. — Він уже прочитав «У наші дні», як читав заздалегідь усі п’єси, в яких грала Джулія. — Принаймні, зовнішні дані її цілком відповідають авторській характеристиці. Вона вже давно поневіряється в отому недільному театрі, і для неї це був би чудовий шанс. Ти для неї — кумир, і вона страшенно хотіла б грати в одній п’єсі з тобою.

— Нічого дивного. Це означало б дістати на рік роботу, а крім того, потрапити в поле зору багатьох імпресаріо.

— І колір волосся у неї такий, як треба, вона яскрава блондинка; на сцені вона б чудово контрастувала з тобою.

— Ну, зараз, завдяки перекису водню, блондинок на сцені скільки завгодно.

— Але ж вона справжня блондинка.

— Правда? Між іншим, я сьогодні отримала листа від Роджера. Він пише, що чудово проводить час у Відні.

Це повідомлення не дуже зацікавило Тома. Він позирав на годинник. Коли подали каву, Джулія заявила, що її неможливо пити, й зажадала, щоб заварили іншу.

— Ах, Джуліє, не треба. Ми ж запізнюємось на виставу!

— Ну, і що ж з того? Якісь кілька хвилин не мають значення.

— Але ж я пообіцяв, що ми приїдемо вчасно, — з мукою в голосі сказав він. — У неї дуже хороша сцена на самому початку.

— Мені дуже жаль, але я не можу йти, не випивши чашки кави.

Поки вони чекали, вона щось говорила, а він майже не відповідав їй і нетерпляче поглядав на двері. А коли каву подали, Джулія пила її дуже повільно… На той час, коли вони, нарешті, сіли в машину, Том ледве міг стриматись від люті. Він дивився просто себе, стиснувши губи в сердитій гримасі. Що ж до Джулії, то вона була вдоволена собою. В театр вони зайшли за дві хвилини до підняття завіси, і глядачі вітали появу Джулії вибухом оплесків. Усміхаючись до публіки, немов вибачаючись за турботу, Джулія пробиралася до свого місця в партері. Вираз її скромно опущених очей мав означати, що вона зовсім не пов’язує ці оплески із своєю особою.