Завіса піднялася, і на сцену вийшли дві дівчини, одна дуже вродлива й молода, друга набагато старша й негарна. За хвилину Джулія обернулася до Тома й прошепотіла:
— Котра з них Евіс Крічтон — молодша чи старша?
— Молодша.
— Ах, так, звичайно, ти ж, здається, казав, що вона блондинка.
Вона пильно подивилася на нього. Том уже не був сердитий; на устах його вигравала щаслива усмішка. Джулія знову перевела погляд на сцену. Безперечно, Евіс Крічтон була дуже вродлива: прекрасне золотаве волосся, чудові блакитні очі, маленький прямий носик; втім, Джулії такий тип жінок не подобався.
«Ні риба ні м’ясо, — сказала вона собі. — Хористочка».
Кілька хвилин вона стежила за її грою, стежила дуже уважно; потім, зітхнувши, відкинулася на спинку крісла, подумавши: «Зовсім бездарна».
Коли завіса опустилася, Том, радісно збуджений, обернувся до неї. Поганого настрою наче й не було.
— Ну, що ти скажеш про неї?
— Гарненька, як лялечка.
— Це я знаю. Але якої ти думки про її гру? Сподобалася вона тобі чи ні?
— Так, гра непогана.
— От якби ти пішла за куліси і сказала це їй особисто! Це була б для неї така радість.
— Я?
Він, певно, не розумів, про що просить її. Щоб вона, Джулія Лемберт, пішла за куліси вітати якусь заштатну акторку? Це просто нечувано.
— Я пообіцяв, що приведу тебе після другої дії. Будь ласка, Джуліє. Вона так зрадіє.
«Дурень. Дурень нещасний. Що ж, гаразд, я витримаю і це».
— Ну, звичайно, якщо ти вважаєш, що це матиме якесь значення для неї, то я охоче піду.
Після другої дії Том провів її до артистичної убиральні Евіс Крічтон. Цю убиральню Евіс займала з негарною дівчиною, з якою виступала в першій сцені. Том відрекомендував їх одна одній. Евіс Крічтон трохи манірно простягнула Джулії мляву руку.
— Я дуже рада познайомитися з вами, міс Лемберт. Будь ласка, не звертайте уваги на цей розгардіяш. Не варто ж наводити порядок на один вечір.
Вона абсолютно не хвилювалася. Більше того, вона почувала себе, здавалось, цілком упевнено.
«Залізна вдача. І добре знає, що їй потрібно. Вдає з себе полковницьку дочку».
— Я така вдячна вам за те, що ви прийшли сюди. Боюся, що п’єса нічого цікавого собою не являє, але ми, початківці, не маємо права вередувати. Читаючи п’єсу, я весь час вагалася, але мені все ж сподобалася моя роль.
— Ви чарівно граєте її, — сказала Джулія.
— О, ви дуже люб’язні. Якби тільки в нас було більше репетицій! Я дуже хотіла показати саме вам, на що я здатна.
— Ну, ви ж знаєте, я працюю вже багато років у театрі. І я давно переконалася в тому, що талановиту людину завжди помічають. Чи не так?
— Я розумію, що ви маєте на увазі. Звичайно, мені ще дуже бракує досвіду, я це знаю, але мені так хочеться показати, на що я здатна. Грати я вмію — щодо цього я цілком певна. Мені б тільки дістати справжню роль, роль, яка могла б мене захопити.
Вона зробила паузу в надії, чи не скаже Джулія, що в новій виставі «Сіддонс-театру» є така роль для неї, але та тільки мовчки усміхалася, дивлячись на неї. З похмурим гумором Джулія думала в цю мить, що опинилася в ролі дружини сільського священика, яка вислухує компліменти від дружини сквайра.
— Ви давно вже виступаєте на сцені? — запитала вона нарешті. — Дивно, що я досі нічого не чула про вас.
— Якийсь час я виступала в ревю, однак потім вирішила, що просто марную там час. Протягом останнього сезону я мандрувала з гастрольною трупою, але мені хотілося б працювати в Лондоні.
— В Лондоні так багато безробітних акторів, — сказала Джулія.
— О, я знаю. Без знайомств і зв’язків влаштуватися в театрі майже неможливо. Я чула, що ви незабаром приступаєте до роботи над новою п’єсою.
— Так,
Джулія все ще приязно усміхалася.
— Якби в ній знайшлася роль для мене, я б щаслива була грати в одній п’єсі з вами. Я так шкодую, що містер Госселін не зміг сьогодні прийти.
— Я розповім йому про вас.
— Ви гадаєте, я можу сподіватися на щось? — крізь її самовпевнені манери, крізь позу аристократки, яку вона прибрала, щоб справити враження на Джулію, прорвалося палке бажання. — Якби ви замовили за мене слово, то це б, напевно, мало вирішальне значення.
Джулія задумливо глянула на неї, потім, усміхнувшись, відповіла:
— Я частіше прислухаюся до чоловікових порад, аніж він до моїх.