Коли вони виходили з артистичної — Евіс Крічтон мала ще переодягтися до третьої дії, — Джулія перехопила її запитливий погляд, адресований Тому. Джулія скоріше відчула, аніж помітила, що у відповідь він злегка похитав головою. Всі почуття Джулії були в цю мить вкрай загострені, і вона зрозуміла цей німий діалог так:
« — Ти прийдеш потім вечеряти?»
« — Ні, не зможу, чорт забирай. Мені треба буде одвезти її додому».
Третю дію Джулія дивилась з похмурим виразом на обличчі. Це нікого не могло б здивувати, оскільки зміст п’єси був вельми серйозний. Коли завіса опустилася й слово надали блідому, змученому авторові, який після кожного речення робив довгу паузу, Том спитав її, де б вона хотіла повечеряти.
— Давай поїдемо додому й там побалакаємо, — сказала вона. — А якщо ти голодний, то ми знайдемо щось поїсти на кухні.
— Додому, тобто до Стенхоуп-плейс?
— Так.
— Гаразд.
Джулія відчула, що Тому одлягло від серця, коли він почув, що вона не їхатиме до нього. В машині він увесь час мовчав, очевидно, роздратований тим, що йому доводиться проводжати її. Джулія догадувалася, що Евіс Крічтон, мабуть, запросили на якусь вечірку і він хотів піти разом з нею.
Коли вони приїхали, в будинку було темно. Слуги вже спали.
Джулія запропонувала спуститися в кухню і там перекусити.
— Не знаю, як ти, а я зовсім не голодний, — відповів Том. — Я б випив віскі з содовою й пішов спати. У мене в конторі завтра дуже багато роботи.
— Гаразд, тоді принеси його до вітальні. Я ввімкну світло.
Коли він повернувся, вона пудрилася й підфарбовувала губи перед дзеркалом, і лише після того, як він налив чарки й сів, вона скінчила цю процедуру й обернулася до нього. Сидячи у великому кріслі в своєму бездоганному костюмі, він мав дуже юний і надзвичайно привабливий вигляд, і вся гіркота, що сповнювала її протягом вечора, і ревнощі, що краяли їй серце останні кілька днів, раптом зникли, розчинившись у хвилі жаги, яка наринула на неї. Вона сіла на бильце його крісла й ніжно провела рукою по його голові. Том одсахнувся й сердито вигукнув:
— Не роби цього! Ненавиджу, коли мені куйовдять волосся!
Це було наче ніж у серце. Джулія ще ніколи не чула від нього такого тону. Але вона грайливо засміялася, підвелася, взяла налиту ним чарку віскі й сіла в кріслі навпроти нього. Його реакція й слова були інстинктивні, і тепер йому стало трохи соромно. Він уникав її погляду, й обличчя його знову зробилося сердитим. Це була вирішальна мить. Якийсь час вони сиділи мовчки. Серце Джулії болісно калатало, та, нарешті, вона примусила себе заговорити.
— Скажи-но мені, — промовила вона, посміхаючись, — ти спав з Евіс Крічтон?
— Ні, звичайно! — вигукнув він.
— Чому ж? Вона така гарненька.
— Евіс — не така. Я поважаю її.
Джулія зовні була абсолютно спокійна. Говорила вона недбало, немов розмова йшла про загибель імперій чи королів.
— Ти знаєш, що я помітила? Я помітила, що ти безтямно закоханий у неї. — Том усе ще уникав її погляду. — Чи ви часом не заручилися?
— Ні.
Тепер він дивився Джулії в очі, але погляд його був ворожий.
— Чи ти не освідчився їй?
— Хіба ж я можу? Хіба має право робити це такий жалюгідний нікчема, як я?
Він говорив так палко, що Джулія здивувалась.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Навіщо про це базікати? Яка пристойна дівчина погодиться вийти за мене заміж? Адже я у тебе на утриманні, і ти про це прекрасно знаєш!
— Дурниці! Ну, подарувала я тобі кілька дрібничок — навіщо ж робити з цього трагедію?
— Мені не треба було брати тих подарунків. Я весь час знав, розумів це! Але все відбувалося так непомітно, поступово, що я схаменувся тільки тоді, коли загруз уже по самісінькі вуха! Ти нав’язала мені спосіб життя, який я просто не мав права, не міг дозволити собі вести. І я змушений був брати у тебе гроші.
— Ну і що ж з того? Зрештою, я дуже багата жінка.
— До біса твої гроші!
Він тримав чарку в руці і зараз, піддавшись раптовому імпульсові, жбурнув її об камін. Вона розлетілася вдрузки.
— Ну навіщо ж нищити цю щасливу оселю, — іронічно кинула Джулія.
— Пробач. Це у мене вийшло мимоволі, — він відкинувся на спинку крісла й одвернувся від неї. — Мені дуже соромно. Не так-то вже приємно втрачати самоповагу.
Джулія помовчала, не знаючи, що на це відповісти.
— Я не вбачала нічого поганого в тому, що допомагала тобі вилізти із скрути. Мені було приємно робити це.
— О, я знаю, ти робила це напрочуд тактовно. Тобі майже вдавалося переконати мене, що я роблю тобі послугу, дозволяючи сплачувати мої борги. Ти все робила для того, щоб мені легше було стати негідником.