— Знаєш, по-моєму, таки варта. І, крім того, вона дуже гарненька. Я певна, що ти упадатимеш коло неї.
— Ну що ти, дорога, я вже старий для цього. А грати вона уміє?
— Вона ще, певна річ, недосвідчена, та мені здається, що зможе грати.
— Ну гаразд, запросимо її й подивимось, на що вона здатна. Як мені з нею зв’язатися?
— Том має її адресу.
— То я зараз подзвоню йому.
Він зняв трубку й набрав номер. Том відповів, і Майкл записав адресу в блокноті.
Потім Том сказав щось, і Майкл вигукнув:
— Правда? Шкода, шкода. Ну, нічого, друзяко, ти не дуже засмучуйся.
— Що сталося? — спитала Джулія.
Майкл жестом попросив її помовчати.
— О ні, я зовсім не хочу бути до тебе жорстоким. Не турбуйся> ми щось придумаємо. — Він закрив трубку рукою й обернувся до Джулії. — Давай запросимо його на обід в неділю?
— Будь ласка, якщо хочеш.
— Джулія питає, може, ти прийдеш пообідати до нас наступної неділі?.. А-а, шкода. Ну, бувай, друзяко.
Він поклав трубку.
— Каже, що в нього на неділю призначене побачення. Може, в цього шибеника фіглі-міглі з тією дівчиною?
— Він запевняє, що ні. Каже, що поважає її. Вона дочка полковника.
— О, виходить, вона справжня леді.
— Зовсім не виходить, — відказала Джулія крижаним тоном. — А про що це ви розмовляли?
— Він сказав, що йому зрізали зарплату. Все через оту кризу. Він хоче відмовитись од квартири. — Серце Джулії раптом болісно забилося в грудях. — Я сказав, щоб він не турбувався. Хай поживе там безплатно, поки настануть кращі часи.
— Я не розумію, нащо це тобі. Зрештою, ви ж уклали чисто ділову угоду.
— Просто жаль такого молодого хлопця. Ти ж знаєш, що він часто буває нам корисний; якщо нам потрібний чоловік до пари, ми завжди можемо покликати його, і до того ж зручно мати його коло себе на той випадок, коли мені захочеться пограти в гольф. Йдеться, власне, про якихось сто фунтів на рік.
— Ніколи не думала, що ти можеш бути таким благодійником.
— О, не турбуйся, я своє завжди візьму.
Поява масажистки урвала їхню розмову. Джулія рада була, що вже треба йти до театру: на кілька годин вона зможе тепер забути про свої страждання. А повернувшись, знову прийме снотворне й порине в забуття… Вона гадала, що за кілька днів біль вже не буде такий гострий. Головне тепер — якось перебути ці кілька днів. Треба чимсь зайнятися. Виходячи з дому, вона звеліла дворецькому подзвонити Чарлзу Темерлі й спитати, чи не міг би він пообідати з нею завтра в «Ріці».
Як мило поводився Чарлз за обідом! Все в ньому — і вигляд, і манери — свідчило про те, що це людина із зовсім іншого світу, і Джулія відчула раптом огиду до того середовища, в якому через Тома їй доводилося так часто бувати протягом останнього року.
Чарлз говорив про політику, мистецтво, книжки; Джулія слухала його, відчуваючи блаженний спокій. Вона була сліпа в своєму коханні до Тома, і це була згубна пристрасть; та вона знайде сили покласти цьому край. Джулія повеселішала, їй не хотілося залишатись наодинці, вона знала, що повертатися додому не варто: відпочити перед виставою все одно не вдасться, бо вона не зможе заснути. Отже, вона попросила Чарлза піти з нею до Національної галереї. Більшої втіхи для нього не могло бути; він любив говорити про картини і говорив про них чудово. Переступивши поріг галереї, вони немов повернулися до тих давніх днів, коли вона тільки почала завойовувати театральний Лондон і вони проводили разом так багато часу, гуляючи в парку чи оглядаючи музеї.
Наступного Дня Джулія мала виступати в денному спектаклі, а на післязавтра її запросили на обід, але, розстаючись, вони домовилися знову зустрітися в п’ятницю й піти разом до галереї Тейта.
Через кілька днів Майкл сказав їй, що заангажував Евіс Крічтон.
— Своєю зовнішністю вона цілком підходить для цієї ролі і на сцені добре контрастуватиме з тобою. Ну, а щодо її здібностей — тут я покладаюсь на тебе.
Наступного ранку задзвонив телефон: слуга сказав, що містер Феннел хоче говорити з міс Лемберт. Джулії здалося, що серце її зупинилось.
— З’єднайте нас.
— Джулія, я оце дзвоню тобі, щоб сказати, що Майкл заангажував Евіс.
— Так, я знаю.
— Він сказав, що бере її за твоєю рекомендацією. Ти молодець!
Серце Джулії шалено калатало; їй треба було зробити страшне зусилля, щоб примусити голос звучати нормально.
— Ах, не верзи дурниць, будь ласка, — відповіла вона весело. — Я ж казала тобі, що все буде гаразд.
— Я страшенно радий, що все вийшло так добре. Евіс погодилася на цю роль, знаючи про неї тільки те, що я їй розповів. Звичайно, вона не Дає своєї згоди, не прочитавши п’єси.