Тітка Керрі все ще носила траур по чоловіку й сину. Рідко який день видавався їй тепер теплим, і тому вона майже ніколи не знімала коротеньку чорну фуфайку, яку сама ж і вив’язала. Місіс Лемберт теж ходила в чорному, та коли до них на обід приходили мосьє абат і капітан, вона накидала на плечі білу мереживну шаль, подаровану їй Джулією. По обіді вони грали в плафон — по два су за сто очок. Вважалося, що місіс Лемберт, яка так багато років прожила на острові Джерсі і все ще час від часу навідувалася в Лондон, знає все, що робиться на білім світі, а вона казала, що зараз усюди грають у гру, яка називається «контракт». Але капітан відповідав, що це все — американські штучки, і хай американці в них і грають, а його цілком задовольняє плафон; абат же зітхав і висловлював жаль з приводу того, що така гарна гра, як віст, вийшла з моди. Втім, з чоловіками завжди так — їх ніколи не задовольняє те, що вони мають, їм весь час хотілося б мати щось нове, нове, нове.
На кожне різдво Джулія надсилала матері й тітці дорогі подарунки, але старі ніколи подарованими речами не користувалися. Вони з гордістю показували їх друзям, а потім загортали у цигарковий папір і ховали до шафи. Джулія хотіла подарувати матері автомобіль, але та відмовилася. Далеко від дому вони з сестрою не відходили, і машина їм на такі відстані була непотрібна. До того ж шофер крав би в них бензин; якби він харчувався десь в іншому місці, це б для них дорого коштувало, а готувати йому їжу Аннет не погодилася б. Аннет була їхня куховарка, економка і покоївка. Вона служила в тітки Керрі от уже тридцять п’ять років. Її племінниця теж працювала в них, прала, мила й прибирала, але Анжела — так її звали — була ще молода, їй не було ще й сорока років, і тому постійна присутність у будинку дорослого чоловіка була просто небажана.
Джулію вони оселили в тій самій кімнаті, де вона жила дівчинкою, коли ходила до школи. Через те її спершу переслідувало якесь чудне, болісно сентиментальне почуття, і якийсь час вона ходила сама не своя. Та, незважаючи на це, до тутешнього способу життя вона призвичаїлася дуже легко. Тітка Керрі, одружившись, стала католичкою. Місіс Лемберт навернулася до католицької віри — не без допомоги абата — по тому, як, втративши чоловіка, оселилася в Сен-Мало. Обидві старенькі були вельми побожні. Вони відвідували всі ранкові меси й недільні відправи. В інших справах вони рідко виходили з дому — здебільшого тоді, коли треба було зробити Церемонний візит якійсь дамі, щоб висловити співчуття з приводу смерті когось з її родичів або поздоровити з нагоди заручин її онука. Вони читали газети й свій журнал, багато шили й в’язали — для добродійних цілей, а також грали в доміно й слухали радіо, що його подарувала. Їм Джулія. Хоч абат і капітан уже впродовж багатьох років щочетверга приходили до них на обід, кожен четвер розпочинався для стареньких з хвилювання. Коли якась страва не припадала капітанові до смаку, він з моряцькою прямотою, якої від нього й чекали, не вагаючись, казав про це, і навіть абат, хоч і свята людина, деякі страви вподобав, а деяких — не любив. Наприклад, він кохався в камбалі по-нормандськи, але наполягав на тому, щоб її готували на найкращому маслі, а що по війні ціна на масло так підскочила, то це коштувало дуже дорого. Щочетверга вранці тітка Керрі діставала з їй самій тільки відомої схованки ключа від льоху і власноручно приносила пляшку кларету. Те, що потім залишалося в пляшці, вони з сестрою допивали в суботу й неділю.