Та Чарлз, на жаль, кудись саме поїхав. Але він незабаром повернеться на генеральну репетицію і прем’єру; протягом двадцяти років він жодного разу не пропустив цієї події, й після генеральної репетиції вони завжди вечеряли разом. Майкл, напевно, залишиться в театрі, турбуючись про освітлення та інші речі, отже, вони з Чарлзом поїдуть до ресторану тільки вдвох і зможуть там досхочу про все поговорити.
Джулія уживалася в свою роль. Для створення сценічного образу їй зовсім не треба було займатися якимись особливими спостереженнями; вона повністю перевтілювалася в жінку, яку мала грати, — настільки переймалася думками й почуттями своєї героїні, що вони ставали її власними. Інтуїція підказувала їй сотню маленьких штришків, які потім вражали людей своєю правдоподібністю; та коли її запитували, де вона їх знайшла, Джулія не могла відповісти. Цього разу вона хотіла показати жваву, веселу, іноді бентежну вдачу місіс Мартен, жінки, яка грає в гольф, яка що думає, те й каже своїм знайомим, але в душі все ж таки залишається респектабельною жінкою із буржуазного середовища, котра мріє про спокійне й затишне родинне життя.
Майкл не любив пускати на генеральну репетицію сторонніх, до прем’єри він тримав п’єсу в секреті і цього разу, крім Чарлза, запросив тільки фотографів та костюмерів, чия присутність була конче потрібна. Джулія грала не на повну силу, заощаджуючи енергію для прем’єри. Під вимогливим Майкловим керівництвом репетиція пройшла добре, і о десятій годині Джулія з Чарлзом уже сиділи в залі «Савоя». Перш за все вона запитала його, якої він думки про Евіс Крічтон.
— Непогано грає і досить-таки гарненька. А в своїй сукні в другій дії Евіс була просто чарівна.
— У цій дії я матиму іншу сукню, яку спеціально замовила у Шарля Деверіля.
Чарлз не помітив усмішки в її очах, коли Джулія глянула на нього, а якби й помітив, то однаково не здогадався б, що це означає. За порадою Джулії, Майкл здорово наморочився з Евіс. Він репетирував з нею в своєму кабінеті в театрі й змусив її завчити кожну інтонацію й жест. Джулія мала всі підстави гадати, що, крім того, він кілька разів запрошував Евіс до ресторану на обіди й вечері. Тепер вона грала свою роль просто блискуче. Майкл радів.
— Я дуже задоволений нею. От побачиш — про неї заговорять. У мене навіть з’явилося бажання негайно підписати з нею контракт.
— А я б цього не робила, — сказала Джулія. — Контракт краще підписувати після прем’єри. Хтозна, як вона гратиме перед публікою.
— Евіс дуже мила дівчина і справжня леді.
— Мила вона, очевидно, тому, що безтямно закохана в тебе, а справжня леді — що не піддається на твої домагання, бажаючи спершу підписати контракт.
— Ах, моя люба, не верзи дурниць. Я міг бути її батьком.
Однак, сказавши це, Майкл самовдоволено усміхнувся. Джулія добре знала, чим обмежуються його залицяння: потримає за руку, поцілує раз-другий у таксі — та й усе. Але вона також знала, що Майклові дуже лестить, коли вона підозрює його у зраді.
Угамувавши апетит (трохи, бо треба було дбати про стан), Джулія перевела розмову на тему, що давно не давала їй спокою.
— Чарлзе, любий, я хочу поговорити з вами про Роджера.
— О так, він, здається, недавно повернувся з Австрії? Ну, який у нього вигляд?
— З ним сталося щось жахливе. Він повернувся страшенно роздратований, і я просто не знаю, що робити.
Джулія розповіла про свою розмову з Роджером, випустивши дві-три деталі, про які, на її думку, незручно було згадувати, але загалом її переказ був досить-таки повний.
— І найтрагічніше в цій історії, що він абсолютно позбавлений почуття гумору, — закінчила вона.
— Ну що ж тут дивного, адже йому тільки вісімнадцять років.
— Коли він заговорив, я страшенно розгубилася і не знала, що робити. Почувала себе точнісінько, як Валаам, коли його ослиця раптом завела світську розмову.
Джулія весело глянула на Чарлза, але той навіть не усміхнувся. Здавалось, її дотеп зовсім не розсмішив його.
— Просто не знаю, де він набрався таких думок. Важко припустити, що він сам вигадав усі ці нісенітниці.
— А що, як його ровесники мислять усе ж таки трохи більше, ніж ми, дорослі, це собі уявляємо? Ідеться ж бо про духовне змужніння, а наслідки цього процесу часом бувають дуже несподівані.