— Я?
— Через вас я ледве не провалилась. Коли я дійшла до тієї сцени в другій дії і побачила, який у ній глибокий сенс, то мало не впала. Як автор, ви знали вагу цієї сцени; чому ж ви не виправляли нас на репетиціях, а дозволяли грати її так, наче вона не має підтексту? Адже ми всього лиш актори й не годні проникнути в найпотаємніші глибини авторського задуму. Це ж найсильніша сцена у вашій п’єсі, а я мало не зіпсувала її. Ніхто в світі, крім вас, не зміг би написати такої сцени. Ваша п’єса прекрасна, але для цієї сцени такий епітет надто бідний — вона просто геніальна!
Автор почервонів. Джулія не зводила з нього захопленого погляду, і його сповнювали збентеженість, щастя і гордість водночас.
«Завтра цей бевзь буде цілком упевнений, що задумав цю сцену саме так, як я її граю».
Майкл весь аж сяяв.
— Ходімте до мого кабінету, вип’ємо віскі з содовою. Після такого хвилювання вам конче треба випити чарку-дві.
Вони вдвох вийшли, а в цей час зайшов Том. Обличчя його почервоніло від збудження.
— Люба моя, це було просто прекрасно. Ти грала неперевершено. Боже, який тріумф!
— Сподобалося, так? І Евіс добре грала, еге ж?
— Ні, дуже погано.
— Та невже? А мені її гра сподобалася.
— Ти просто її затерла. В другій дії навіть її врода нічого не зарадила.
«Ось тобі й маєш «кар’єру Евіс»!»
— Послухай, що ти будеш робити сьогодні?
— Доллі влаштовує на нашу честь прийом.
— А ти не можеш махнути на неї рукою й повечеряти зі мною? Я безтямно кохаю тебе!
— Ну що ти, Томе. Я ж не можу образити Доллі.
— Благаю тебе.
Очі його блищали. Джулія бачила, Що Том жадає її так, як не жадав ніколи раніше, і її сповнило почуття радісної перемоги. Але вона рішуче похитала головою. З-за дверей долинули збуджені голоси, і вони зрозуміли, що це друзі поспішають привітати її з успіхом.
— Хай їм біс. Боже, як мені хочеться тебе поцілувати! Я подзвоню тобі завтра вранці.
Двері розчинилися навстіж, і дебела, спітніла й збуджена Доллі вдерлася до кімнати на чолі цілої юрми шанувальників таланту Джулії. Джулія дозволила кожному поцілувати себе. Серед інших було три чи чотири відомих актриси; вони розсипали особливо щедрі похвали. Джулія надягла маску непідробної скромності. Тепер і в коридорі вже було повно людей, що хотіли хоч одним оком глянути на неї. Доллі довелося силоміць прокладати собі шлях до виходу.
— Отож, прошу тебе, не запізнюйся, — сказала вона Джулії. — Гадаю, що прийом буде чудовий.
— Я прийду, як тільки звільнюся.
Шанувальники, нарешті, розійшлися, і Джулія, роздягнувшись, почала знімати грим. Зайшов Майкл. Він був уже в халаті.
— Послухай, Джуліє, до Доллі тобі доведеться їхати самій, бо зі мною хочуть зустрітися критики і я не можу їм відмовити. Це ж дуже важливо.
— Що ж, гаразд.
— Вони вже чекають на мене. Отож до завтра!
Він вийшов, і Джулія залишилася у вбиральні з Іві. Сукня, яку вона вирішила одягти з нагоди прийому в Доллі, лежала на кріслі. Джулія наклала на обличчя крем.
— Іві, завтра вранці мені подзвонить містер Феннел. Скажи йому, будь ласка, що мене немає вдома.
Іві глянула у дзеркало й перехопила погляд Джулії.
— А якщо він подзвонить ще раз?
— Мені не хочеться засмучувати цього сердешного хлопчика, але боюся, що для нього я віднині буду весь час зайнята.
Іві голосно чмихнула і, за звичкою, провела під носом вказівним пальцем.
— Зрозуміло, — кинула вона.
— Я завжди вважала, що ти не така дурна, як здаєшся, — мовила Джулія, розтираючи крем. — Навіщо ти розвісила сукню?
— Сукню? Ви ж сказали, що одягнете її сьогодні.
— Заховай її. Я нікуди не поїду без містера Госселіна.
— Відколи це ви так стали робити?
— Замовкни, стара відьмо. Подзвониш і скажеш, що в мене розболілася голова і я поїхала додому, але містер Госселін прийде, якщо зможе.
— Але ж цей прийом влаштовують спеціально на вашу честь. Невже ви так підведете нещасну Доллі?
Джулія тупнула підбором.
— Я не хочу туди йти. І я не піду.
— Але ж удома нема чого їсти.
— Я не поїду додому. Я повечеряю в ресторані.
— З ким?
— Сама.
Іві розгублено глянула на неї.
— П’єса пройшла з успіхом, еге ж?
— Так. З великим успіхом. І я почуваю себе просто чудово. Я на сьомому небі від щастя. І хочу побути на самоті й трошки розважитися. Подзвони в «Берклі» й скажи, щоб для мене зарезервували столик у маленькому залі.
— Що з вами сталося?
— В мене більш ніколи не буде в житті таких прекрасних хвилин. І я не хочу, щоб їх мені хтось зіпсував.
Витерши з обличчя грим, Джулія не стала ні фарбувати губів, ні рум’янити щік. Вона надягла коричневий жакет і спідницю, в яких прийшла до театру. Фетровий капелюшок з крисами вона насунула на одне око так, щоб її важко було впізнати. Відтак оглянула себе в дзеркалі.