Ще довго п'яний Федір сидів би та базікав з паном, якби панові не обридла його розмова.
- Ну, Федоре,- сказав він,- ти тепер іди додому та справляй свої діла, а я з неділі накажу, щоб задля тебе хату будували.
- Та час, паночку, час і додому, бо там у мене жінка хвора,- згадав Федір про Хіврю,- От би тілько роздягтись треба, у своє одягтися.
- Навіщо? - пита Олексій Іванович.- Що тепер на тобі та на твоїй дочці - я вам дарую, щоб ви пам'ятали той день, коли в мене кумували.
Федір знову було кинувся цілувати пана, та Олексій Іванович остеріг.
- Буде, буде вже, Федоре! А то ти зразу всі поцілунки витратиш-на друге й не зостанеться!..
Федір, п'яний, у своєму пишному уборі, поколивав через двір. Марина піддержувала його, щоб часом, бува, він не впав. Усі дворові витріщилися на них, як вони проходили двором. Були такі, що й насміхалися.
- Он як нового кума прибрали, як того снігуря!
- Та й кум же набрався - ледве ноги волоче!
- Бо важка, бач, робота була!
А чи будуть же й кума на стайню водити, як і всіх?
- А чому ж? Кум хрестив, то й кума похрестити.І Так гомоніли між собою дворові, а проте все-таки кожен завидував, що Федорові випало таке щастя- Та й Федір не таївся з ним. Він, простуючи через яр до своєї хати, тілько й знав, що плескав про нього.
- От ти й знай!.. Отаке! -гомонів сам з собою.- І наїлися, і напилися, і… діло зробили… Тепер ти Федора голими руками не бери!.. Федір - панів кум, Федір-батько хрещений його синові!.. Он то що Федірі Он то як!.. А ти думав як?.. - І Федір, зупиняючись і коливаючись, тикав перед себе пальцем, ніби бачиз перед собою кого другого, що перечив йому. Потім, похитавшись, знову йшов.
Вийшовши нагору, вже перед хатою", він знову зупинився й Марину зостановив.
- Марино! -повернувся він до неї,-Ти мені от що скажи: хто я такий?
- Хто ж! Звісно, батько!
- Ні, брешеш! Я кум панський, а ти - кума. Ну, а Хівря що?.. От що ти мені скажи - Хівря що?.. Я - кум, ти-кума, а Хівря-дуля з хвостом!.. От ти й знай,- додав Федір, придержуючи Марину за рукав.
- Та годі вже вам базікати! Хоч мене пустіть; я вперед піду, бо, може, там матері треба в чому допомогти,- сказала Марина, одводячи його руку.
- Ну, то йди… йди! І я прийду… Ти думаєш - може, не втраплю?.. Утраплю! А як по правді розсу" дити, то все-таки на моє вийде, що Хівря - дуля з хвостом! Бо я, значить, кум, а ти - кума, а Хівря? - патякав Федір сам з собою, коливаючись у присінки.
Тілько що Федір уступив у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик.
- Ох, моя матінко, моя голубонько! На кого ж ти нас покинула? - голосила Марина над помер шою матір'ю.
Федора наче в груди кулаком шелепнуло. Він хитнувся, трохи не впав, отже встояв і наче бадьоріше підійшов до полу, де лежала мертва Хівря, а над нею, припавши, голосила Марина.
- Умерла?-промовив Федір.-Так швидко? От ти й знай!.. Хоч би було довелося побачити їй, які ми тепер, дочко, стали з тобою! Шкода!.. Покійниця добра була людина: вік з нею зжили, а не билися, не лаялися,-промовив він із жалем, подивився на холодне Хіврине лице, на її мертві очі, потім положив руку дочці на спину.
- Марино! Годі, не плач… Може, воно й краще, що господь її прийняв… Бо що вона таке була між нами?.. Я-кум, ти-кума, а вона?.. Не плач!-потішав п'яний Федір свою дочку.
Марина не слухала батька, навіть не глянула на нього, а ще дужче заголосила…
Того ж таки вечора, повертаючись з поля додому, гомоніли одрадяни про несподіване Федорове щастя, жалкували, що безталанній Хіврі не довелося й нара-дуватися тим несподіваним щастям. "Тут би тілько жити та бога хвалити, а вона візьми та й умри!" - гомоніли люди.
Один тілько вівчар Улас, білий, як молоко, дідуган, що й побілів, пасучи отари овець, і не знав та й не признавав іншого щастя на світі, як бути біля овець,- один тілько він якось глухо бубонів сам з собою:
- Толкуються! Про що толкуються? Про позаторішні вишкварки!.. Тоді скажеш гоп, як вискочиш!.. Коли б ще не довелося Федорові гіркими слізьми поливати те покумання. Все бридня на світі, окреме праведного бога та вівці смиренної… Та хоч нікому лиха не заподіє-смирна! А то все бридня на світі та омана!..
Одначе люди не звертали уваги на ті Уласові речі.
- Старий став - з ума вижив… Що не кажи, як не верти, а все-таки Федір - кум панів! - плескали вони.
Через тиждень, як поховав Федір з Мариною Хіврю" їх перевели у двір. Марину - прямо в горниці до сина Петра пристановили, а Федорові, поки ще будувалася задля нього хата в садку, наказано в прикажчика в хаті перебути.
Живе Федір у дворі, як у бет" за пазухою. Все йому є, чого душа бажає: чи їсти - то істи і пити-то й пити, чи нарядиться в що-і нарядів усяких Федорові нашили. Не знає Федір, де те все береться, нема йому ні про що турботи, не знає він ніякого клопоту - все те неначе з неба падає.