— Припини мене так називати, — різко сказав Джейсон. Це страшенно його дратувало. У цих словах була якась болісна остаточність... Ніби птах із підбитим крилом. Чи як там тепер кажуть...
— Що ти хочеш? — запитала Гезер.
— Зустрітися з тобою в «Альтроччі».
— А, ти і про нього знаєш! Про єдине місце, де мене не діставали всілякі задроти, просячи поставити автограф на меню, які їм навіть не належать, — приречено зітхнула вона. — Але це вже занадто! Я не збираюся зустрічатися з тобою ні в «Альтроччі», ні в будь-якому іншому місці. Дай мені спокій, бо інакше мої охоронці відріжуть тобі яйця і...
— У тебе всього один охоронець, — урвав її Джейсон. — Йому шістдесят два і звати його Фред. Колись він був снайпером добровольчого загону округу Орендж. Відстрілював студентів-метальників у Каліфорнійському університеті в Фуллертоні. Тоді він був хорошим бійцем, але зараз на нього вже можна не зважати.
— Та невже?
— Гаразд. Я розповім тобі ще дещо, про що, на твою думку, я ніяк не міг би знати. Пам’ятаєш Констанс Еллар?
— Так. Нікчемна старлетка, схожа на ляльку Барбі, тільки з крихітною голівкою й таким роздутим тілом, наче хтось накачав його вуглекислим газом. Навіть перекачав, я б сказала, — скривилася Гезер. — Дурна як колода.
— Так, — погодився Джейсон. — Дурна як колода. Точніше й не скажеш. Пам’ятаєш, що ми зробили з нею на моєму шоу? То був її перший усепланетний ефір. Мені її нав’язали як частину загальної угоди, і я не міг відмовитися. Пам’ятаєш, що ми з нею зробили? Ти і я?
Тиша.
— Аби віддячити нам за запрошення, її агент дав згоду на те, щоб вона прорекламувала товар одного з наших спонсорів. Ту рекламу мали показувати після першої чверті шоу. Нам стало цікаво, що ж це за товар, тож доки міс Еллар ще не прибула в студію, ми відкрили паперовий пакет і виявили, що там лежав крем для видалення волосся на ногах. Боже, Гезер, ти маєш...
— Я слухаю, — відказала вона.
— Ми замінили крем для депіляції на спрей для інтимної гігієни, а інструкцію до реклами лишили ту саму. Вона була доволі стислою: «Продемонструйте продукт із задоволеним і щасливим виразом обличчя». Після того ми забралися зі студії до бісової матері й стали чекати.
— Невже таке було?
— Врешті-решт з’явилася міс Еллар, зайшла до гримерної, відкрила пакет і... я й досі лускаю від сміху, коли це згадую... Так от, вона підійшла до мене й цілком серйозно сказала: «Містере Тавернер, перепрошую, що потурбувала, але для того, щоб продемонструвати використання спрею для інтимної гігієни, мені доведеться зняти спідницю та трусики. Прямо перед камерою». «І що? — відказав я. — У чому проблема?» І тоді міс Еллар каже: «Мені знадобиться якийсь столик, щоб скласти свій одяг. Не можу ж я кинути його просто на підлогу. Це справить погане враження. Розумієте, я пирскатиму цією штукою собі у вагіну перед шістдесятьма мільйонами глядачів, і тому не можна, щоб мої речі просто валялися на підлозі. Це неелегантно». Вона й справді це зробила б у прямому ефірі, якби Ел Блісс не...
— Не історія, а суцільний несмак.
— Хай там як, але тоді ти вважала її доволі смішною. У свій перший зоряний час ця дурепа була готова на все. Навіть «продемонструвати продукт із задоволеним і щасливим...»
Гезер поклала слухавку.
«Як же мені зробити так, щоб вона зрозуміла?» — гарячково запитував він себе, скрегочучи зубами з такою силою, що ледь не розкришив срібну пломбу. Джейсон ненавидів це відчуття — коли відкришується частина зуба, коли сам безсило знищуєш частину власного тіла. «Невже вона не здатна второпати, що моя обізнаність про найдрібніші деталі її життя означає дещо важливе? Хто міг би все це знати? Безперечно, лише людина, яка протягом певного часу була з нею дуже близькою». Насправді це єдине можливе пояснення, однак Гезер усе одно вигадала собі настільки складне альтернативне обґрунтування, що йому так і не вдалося до неї достукатися. А воно ж було прямо у неї перед очима. Перед очима шостої.
Джейсон знову закинув монету в автомат і набрав номер.
— Привіт ще раз, — сказав він, коли Гезер урешті-решт відповіла на дзвінок. Вона й досі була в машині. — Я знаю про тебе й це. Ти не можеш не зняти слухавку. А тому завела собі десяток номерів для різних особистих потреб.
— У мене їх усього три. Отже, тобі відомо не все.
— Я мав на увазі...
— Скільки?
— Годі вже! — щиро проказав Джейсон. — Тобі не вдасться відкупитися від мене, бо мені потрібно не це. Я хочу... Послухай мене, Гезер... Я хочу зрозуміти, чому мене ніхто не впізнає. І насамперед ти. А оскільки ти шоста, я гадав, що ти зможеш це пояснити. Ти взагалі мене не пам’ятаєш? Поглянь на моє зображення на екрані. Ну ж бо, поглянь!
Звівши брову, Гезер подивилася на екран.
— Ти молодий, але вже давно не юнак. Вродливий. Із твого тону зрозуміло, що ти звик наказувати, і задовбуєш мене без жодних докорів сумління. Ти виглядаєш, говориш і поводишся точнісінько так, як виглядав би, говорив і поводився нахабний фанат. Ну що, тепер ти задоволений?
— Я в біді, — сказав він. Говорити таке було вкрай нелогічно, оскільки вона взагалі його не пам’ятала, однак за роки їхнього знайомства Джейсон звик розповідати Гезер про свої негаразди, а також вислуховувати її, і ця звичка нікуди не зникла. Звичку не обходило, яка ситуація склалася в реальному світі, — вона підпорядковувалась власним законам.
— Співчуваю, — мовила Гезер.
— Мене ніхто не пам’ятає. І я не маю свідоцтва про народження. По суті я ніколи не народжувався. Ніколи навіть не народжувався, розумієш? Тож не дивно, що в мене немає жодних документів, окрім фальшивих, які я купив у поліційної інформаторки за дві тисячі доларів, віддавши ще тисячу посереднику. Я маю їх при собі, але — Боже мій! — у них можуть бути вбудовані мікропередавачі. І навіть знаючи це, я не маю іншого вибору, як носити їх з собою. Ти ж розумієш чому? Навіть ти, хоч і належиш до еліти, розумієш, як працює це суспільство. Ще вчора в мене була тридцятимільйонна аудиторія глядачів, які б розтрощили собі з горя голови, якби який-небудь коп або нацгвардієць насмілився до мене хоча б торкнутися. А тепер мені світить ТПП.
— Що таке ТПП?
— Табір примусової праці, — гаркнув він, намагаючись бодай у такий спосіб достукатися до неї й урешті-решт змусити її слухати. — Паскудна маленька курвочка, яка підробила мені документи, присилувала мене піти з нею до якогось Богом забутого зачуханого ресторану макаронників, і коли ми були вже там, вона просто посеред розмови впала на підлогу й зайшлася криком. Довбана психопатка! Сама зізналася, що втекла з «Морнінґсайду». Це коштувало мені ще три сотні. І хтозна, що тепер... Можливо, вона вже нацькувала на мене як поліцію, так і нацгвардійців, — мовив Джейсон, а тоді, намагаючись викликати у неї ще більше співчуття, обережно додав: — Цілком імовірно, що вони навіть зараз підслуховують нашу розмову.
— О, Боже! Ні! — скрикнула Гезер і знову кинула слухавку.
Більше золотих кінке він не мав, тож наразі довелося з цим змиритися. «Я ляпнув дурню, — подумав він. — Не треба було казати про прослуховування. Після такого хто завгодно поклав би слухавку. Я заплутався у павутині власних слів. І опинився глибоко в дупі. Із гладесенькими сідничками з обох боків. У величезній штучній дупі».
Він відсунув двері телефонної будки і вийшов на жваву нічну вулицю... «Я опинився посеред міста нетрів, — роздратовано подумав Джейсон. — Де скрізь ошиваються поліційні донощики». «Просто пречудово!», — як казали в класичній телерекламі кексів, яку він вивчав іще в школі.
«Це могло б навіть видатися кумедним, якби відбувалося з кимось іншим. Але зараз це відбувається зі мною. Проте ні, в будь-якому разі в цьому не було б нічого кумедного. Адже тут ідеться про справжнє страждання й справжню смерть, яка кружляє довкола, широко розкинувши крила, готова завдати удару будь-якої миті.
Шкода, що в мене не було змоги записати цю розмову, а також усе, про що ми говорили з Кеті. У тривимірному форматі на кольоровій плівці це могло б стати непоганим доповненням до мого шоу. Десь ближче до завершення, коли нам іноді бракує матеріалу. Іноді? Чорт забирай! Та зазвичай! Завжди. І так триватиме до кінця життя».