Він уже уявляв свої вступні слова: «Що може трапитися з людиною, із законослухняною людиною, яка до цього не скоїла жодного правопорушення, якщо одного дня вона раптом втратить усі свої документи й опиниться в...» І так далі. Вони просто прикипіли б до екранів, усі тридцять мільйонів. Адже саме цього кожен із них боїться найбільше. «Людина-невидимка, — вів би він далі, — яка водночас привертає до себе занадто багато уваги. З погляду закону вона невидима, але виділяється з-поміж решти саме тому, що перебуває поза законом. Що станеться з такою людиною, якщо їй не вдасться повернути...» Бла-бла-бла. І т.д., і т.п. До біса все це! Не все, що він робив чи казав, не всі події в його житті потрапляли на шоу. Так само і з цим. Черговий невдаха. Один із багатьох. «Багато покликаних, та мало вибраних, — подумав він. — Ось що означає бути профі. Саме так я й вирішую всі питання як у публічному, так і в особистому житті. Зведи втрати до мінімуму й тікай, якщо немає іншої ради», — сказав Джейсон, цитуючи самого себе. Так він говорив у ті щасливі дні, коли його перше шоу, яке транслювалося на всю планету, з’явилося в мережі супутникового телебачення.
«Я знайду іншого фальшувальника, який не працюватиме на поліцію, — вирішив він. — І зроблю собі новий комплект документів. Цього разу без мікропередавачів. А ще, вочевидь, мені не завадила би зброя.
Варто було подумати про це ще тоді, коли я очуняв у тому готелі». Колись, багато років тому, коли синдикат «Рейнолдз» намагався прибрати до рук його шоу, він навчився користуватися зброєю й носив пістолет «Барберз Гуп»: максимальна дальність ураження — дві милі, прицільна точність стрільби не втрачається до останньої тисячі футів.
А ще можна було б показати «містичний транс» Кеті, її напад із криками. Аудіосупроводом слугував би голос зрілого чоловіка, який на тлі її волання казав би щось на кшталт: «Ось, що таке психоз. Психоз — це страждання, страждання поза будь-якою межею...» І так далі. Бла-бла-бла. Джейсон глибоко вдихнув холодне нічне повітря, здригнувся й, запхавши руки якнайглибше в кишені брюк, пірнув у людське море, що виповнювало вулицю.
Несподівано він опинився навпроти черги з десяти людей, які стояли перед мобільним КПП. У хвості черги тинявся полісмен у сірій уніформі, який стежив за тим, щоб ніхто раптом не розвернувся й не рушив у протилежному напрямку.
— Зачекай-но, друже, а ти не міг би пройти перевірку? — звернувся він до Джейсона, коли той мимоволі рушив геть.
— Без питань.
— От і добре, — радісно відказав коп. — А то ми тут із восьмої ранку стирчимо, але й досі не виконали норму.
6
Двоє полісменів у сірій, мов шерсть хаскі, уніформі зупинили чоловіка, що стояв у черзі попереду Джейсона.
— Ці документи були підроблені півгодини тому. Вони й досі вогкі, — в унісон сказали копи. — Бачиш? Бачиш, як від тепла потекло чорнило? Гаразд.
Поліціянти, що перевіряли документи, кивнули, і четверо інших, на вигляд справжні горлорізи, заштовхали чоловіка до припаркованого поруч квіблобуса, пофарбованого в зловісні сірі та чорні кольори. Кольори поліції.
— Ну, гаразд, а тепер подивимося, коли були надруковані твої, — добродушно мовив до Джейсона один із хаскіподібних копів.
— Та вони в мене вже бозна скільки років, — відказав той і простягнув свій гаманець із сімома ідентифікаційними картками.
— Відграфуй підписи, — наказав старший за званням. — Перевір, чи немає накладки.
Кеті мала рацію.
— Ні, — відклавши камеру, сказав підлеглий. — Накладки немає. Але схоже, що ось тут, із військового квитка, зняли транс-точку. Хоча якщо це й справді так, то це робота профі. Треба глянути через скло. — Він дістав портативні збільшувальні лінзи й ліхтарик і посвітив ним на підроблені картки, щоб роздивитися найдрібніші деталі.
— Бачите?
— Чи була на цій картці електронна мітка, коли ти звільнявся зі служби? Ти її пам’ятаєш? — запитав старший Джейсона.
Обидва полісмени втупилися в нього, чекаючи на відповідь.
«Дідько! Що ж мені їм сказати?» — занепокоївся він.
— Не знаю. Я навіть не знаю, як виглядає... — Джейсон ледь не бовкнув «мікропередавач», але вчасно виправився, — електронна точка.
— Як точка, містере, — сказав молодший за званням полісмен. — Ви що нас не чуєте? Ви вживали наркотики? Поглянь-но! На картці наркоконтролю немає запису за минулий рік.
— Однак це доводить, що вони справжні. Хто б підробляв документи одразу з порушенням? Це вже зовсім треба з розуму вижити, — подав голос один із копів-горлорізів, що стояли осторонь.
— Авжеж, — мовив Джейсон.
— Що ж, це нас не стосується, — сказав старший і повернув йому ідентифікаційні картки. — Нехай звернеться з цього приводу до свого інспектора з наркоконтролю. Проходь.
Полісмен відштовхнув Джейсона кийком і простягнув руку по документи чоловіка, який стояв наступним у черзі.
— Це все? — запитав Джейсон у копів-горлорізів. Він не міг у це повірити.
«Тільки не виказуй свого здивування, — подумав він. — Просто йди!»
Так він і вчинив.
Під розбитим ліхтарем його торкнулася чиясь рука. З темряви вийшла Кеті. Від її дотику Джейсон заціпенів, відчуваючи, як перетворюється на кригу, яка спочатку скувала його серце, а потім і решту тіла.
— То що ти думаєш про мене тепер? — запитала вона. — Про мою роботу й те, що я для тебе зробила?
— Це вони зробили, — коротко відказав Джейсон.
— Я не маю наміру тебе здавати. Навіть попри те, що ти мене образив і кинув. Але ти мусиш провести зі мною ніч, як і обіцяв. Розумієш?
Їй варто було віддати належне. Зачаївшись біля мобільного КПП, Кеті отримала неспростовний доказ того, що підробила документи достатньо добре, аби він міг не перейматися поліційними перевірками. А отже, баланс у їхніх стосунках різко змінився. Тепер Джейсон був у неї в боргу. Він більше не міг почуватися скривдженою жертвою.
Тепер уже ця дівчина мала повне моральне право на його вдячність. Спершу батіг — погроза здати його поліції. Потім пряник — якісно підроблені документи. Джейсон опинився в неї на гачку. І він мусив це визнати. Як перед Кеті, так і перед самим собою.
— Я так чи інакше провела б тебе через контрольний пункт. — Вона виставила свою праву руку вперед, вказавши на рукав. — У мене тут сіра поліційна нашивка. Її видно під макролінзами. Це для того, щоб мене випадково не схопили. Я просто сказала б їм...
— Облиш, — відрізав Джейсон. — Я не хочу про це чути.
Він покрокував далі. Дівчина хутко, мов вправна пташка, рушила за ним.
— Ходімо до моєї «малої хати»? — запропонувала Кеті.
— У ту кляту діру?
«У мене плавучий дім у Малібу, — подумав Джейсон. — Вісім спалень, шість обертальних ванн та чотиривимірна вітальня зі стелею з ефектом нескінченності. І просто через щось, чого я не розумію й що ніяк не контролюю, я змушений проводити свій час отак. У вошивих притонах. У задрипаних забігайлівках, ще задрипаніших майстернях і вже зовсім паскудних однокімнатних квартирах. Можливо, я розплачуюсь за якісь свої минулі вчинки? За щось, про що навіть не пам’ятаю? Але насправді не існує жодної розплати. Я затямив це ще багато років тому: ні добро, ні зло не повертаються до тебе. Урешті-решт ніякої справедливості не існує. Якщо за своє життя я чомусь і навчився, то хіба не цьому?»
— Вгадай, що я перш за все завтра куплю? — мовила Кеті. — Мертвих мух. І знаєш навіщо?
— Вони багаті на протеїн.
— Так, але не тому. Я купую їх не для себе. Щотижня я запасаюсь пакетиком мух для Вілла, моєї черепахи.
— Я не бачив у тебе ніякої черепахи.
— Вона живе в моїй «великій хаті». А ти й справді подумав, що я можу купувати мертвих мух собі?
— De gustibus поп disputandum est — процитував він.