Професійні навички стали Джейсону в пригоді. За той час, доки Мак-Налті з ним говорив, він устиг прочитати й запам’ятати більшу частину сторінки.
— Від мого діда. Він мав чимало грошей, а я був його улюбленцем. Єдиний онук, ви ж розумієте.
Проглянувши документ, Мак-Налті кивнув.
— Я виглядав, як сільський парубок. Як селюк, яким я, власне, й був. Найкраща робота, на яку я міг влаштуватися, це ремонт дизельних двигунів, але мені хотілося більшого. Тому я взяв гроші, які успадкував від Віндслоу, і подався до Чикаго...
— Гаразд, — киваючи, проказав Мак-Налті. — Здається, сходиться. Ми знаємо, що такі радикальні зміни з допомогою пластичної хірургії можливі, й до того ж коштує ця операція не надто дорого. Однак здебільшого її роблять собі неособи або втікачі з трудових таборів. Саме тому ми стежимо за всіма так званими «трансплант-шопами».
— Але погляньте, яким я був потворним...
— Точніше не скажеш, містере Таверн, — Мак-Налті залився глибоким гортанним сміхом. — Гаразд. Перепрошую, що потурбували. Можете йти.
Інспектор махнув рукою, і Джейсон рушив до натовпу людей.
— О! — гукнув Мак-Налті й покликав його жестом до себе. — Ще одне...
Голос полісмена розчинився в навколишньому галасі. Серце Джейсона йокнуло, і він рушив назад.
«Якщо вони тебе помічають, то вже ніколи насправді не закривають справу. Тобі ніколи не повернути свою анонімність. Тому найважливіше — взагалі не потрапляти їм на очі. Але я потрапив».
— Що сталося? — запитав Джейсон, відчуваючи, як його охоплює відчай.
Вони гралися з ним, намагаючись зламати. Він відчував, як усередині нього серце, кров і всі життєво важливі органи почали давати збій. У такій ситуації навіть бездоганна фізіологія шостого сходила на пси.
— Віддайте мені ваші документи, — простягнув руку Мак-Налті. — Я хочу, щоб їх перевірили в лабораторії. Якщо з ними все гаразд, то післязавтра ми їх вам повернемо.
— Але якщо на мобільному КПП... — запротестував Джейсон.
— Ми видамо вам перепустку, — сказав Мак-Налті й кивнув пузатому літньому офіцеру, який стояв праворуч від нього: — Зробіть чотиривимірне фото й видайте йому загальну перепустку.
— Слухаюсь, інспекторе, — сказав пузатий, простягнувши свою пухку лапу, щоб увімкнути камеру.
Через десять хвилин Джейсон Тавернер знову ступив на майже порожній тротуар, що тонув у напівсутінках раннього вечора, але цього разу зі справжньою поліційною перепусткою. А це було краще за будь-яку підробку, яку могла б виготовити для нього Кеті... Єдиний недолік — вона була дійсна лише протягом тижня. І все ж...
Він мав цілий тиждень, впродовж якого міг нічим не перейматися. А далі...
Йому вдалося зробити неможливе: обміняти комплект фальшивих документів на справжню поліційну перепустку. Розглядаючи її у світлі ліхтаря, Джейсон помітив, що термін дії був нанесений голографічно... і там було місце, щоб додати ще одну цифру. На перепустці стояла сімка. Він міг би попросити Кеті змінити її на сімдесят п’ять або ж дев’яносто сім, залежно від того, що було простіше.
Аж раптом Джейсон зрозумів: щойно в лабораторії виявлять, що його ідентифікаційні картки — підробка, номер його перепустки, а також ім’я та фото будуть надіслані на кожен контрольно-пропускний пункт планети.
Проте доки цього не сталося, він був у безпеці.
Частина друга
7
У ранніх напівсутінках, доки на цементних тротуарах ще не забуяло нічне життя, генерал поліції Фелікс Бакмен припаркував свій розкішний службовий квібл на даху Поліційної академії Лос-Анджелеса. Якийсь час він посидів у салоні, читаючи статті на першій шпальті вечірньої газети, тоді обережно згорнув її, поклав на заднє сидіння, відчинив дверцята й вийшов з апарата.
У будівлі під ним було тихо. Працівники попередньої зміни вже подалися додому, а наступні ще не прибули.
Йому подобалася ця пора. У такі миті генералу здавалося, що вся ця величезна будівля належить тільки йому. «Й лишає світ для темряви й для мене», — згадав він рядок із «Елегії» Томаса Ґрея[6]. Генерал віддавна захоплювався цією поемою, насправді ще з дитинства.
Він відчинив службовим ключем двері експрес-ліфта й швидко спустився на чотирнадцятий поверх. Саме тут він пропрацював майже все своє доросле життя.
Безлюдні ряди столів. Лише в дальньому кінці головної зали якийсь офіцер сумлінно дописував звіт. А біля кавового автомата полісменка попивала каву з паперового стаканчика.
— Доброго вечора, — привітався Бакмен. Вони не були знайомі, але це не мало жодного значення. Вона, як і всі інші працівники у цій будівлі, знала, хто він такий.
— Доброго вечора, містере Бакмен, — жінка випросталася, немов по команді «струнко».
— Відпочивайте, — мовив Бакмен.
— Перепрошую, сер?
— Ідіть додому.
Він рушив далі, повз ряд столів — сірих металевих квадратів, за якими працювали співробітники підпорядкованого йому відділу земної поліції.
Здебільшого столи були охайно прибраними. Перед тим, як піти додому, офіцери ретельно навели лад на своїх робочих місцях. Однак на столі № 37 лежало кілька аркушів паперу. «Хтось запрацювався допізна», — подумав Бакмен. Він нахилився, щоб прочитати прізвище на табличці.
Звісно ж, інспектор Мак-Налті. Типовий продукт тримісячного курсу поліційної академії. Увесь час тільки те й робить, що вигадує змови та розшукує останніх зрадників... Бакмен усміхнувся, всівся в крісло на коліщатах і взяв до рук папери.
ТАВЕРНЕР, ДЖЕЙСОН.
КОД СИНІЙ.
Ксерокопія з поліційних архівів. Витягнута з цієї безодні надміру старанним, як і надміру товстим, інспектором Мак-Налті. Коротка примітка олівцем: «Тавернера не існує».
«Дивно»,— подумав генерал і почав гортати папери.
— Доброго вечора, містере Бакмен.
Підійшов його помічник Герберт Мейм, молодий кмітливий чоловік, одягнений в охайний цивільний костюм. Як і Бакмен, він мав право на цей привілей.
— Схоже, Мак-Налті працює над справою людини, якої не існує, — сказав генерал.
— І в якій же дільниці її не існує? — відказав Мейм, і вони розсміялися.
Їм обом не надто подобався Мак-Налті, проте сіра поліція мала потребу в таких людях. Усе складалося добре, поки такі випускники академії, як Мак-Налті, не дослужувалися до керівних чинів. На щастя, таке траплялося рідко. А якщо він міг цьому завадити, то й не траплялося взагалі.
Об’єкт назвався вигаданим ім’ям Джейсон Таверн. Після запиту було отримано досьє Джейсона Таверна, механіка дизельних двигунів з Кемеммера, штат Вайомінг. Об’єкт заявив, що він — Таверн, який зробив собі пластичну операцію. У документах, що були при ньому, його ім’я вказано як Джейсон Тавернер, проте досьє на таку особу не існує.
«Цікаво,— подумав Бакмен, читаючи нотатки Мак-Налті. — Жодних даних про людину». Тоді вирішив дочитати до кінця.
Добре одягнутий, імовірно, має гроші, можливо, навіть достатньо впливовий, щоб вилучити своє досьє з баз даних. Перевірити його зв’язки з Кетрін Нельсон, місцевою поліційною інформаторкою. Чи відомо їй, хто він? Вона намагалася не здати його, але поліційний контакт № 1659BD розмістив на об’єкті мікропередавачі. Зараз об’єкт перебуває в таксі. Сектор N8823B. Прямує на схід у напрямку Лас-Вегаса. Дата внесення даних: 04.11 о 22:00 за часом академії. Наступний звіт о 02:40 за часом академії.
6