— З іншою?
— Ти справді хочеш, щоб я полетів з іншою? — він просто не міг цього зрозуміти.
— Ти і твоя привабливість. Твій шарм. Ти здатний вкласти будь-яку дівку на світі у те своє велетенське мідне ліжко. Хоч у ньому ти не такий уже й жеребець, коли доходить до справи.
— Господи! Ну, почалося, — з відразою мовив Джейсон. — Знову ти за старе. До того ж найбільше тебе непокоять ті, кого ти сама понавигадувала.
— Ти знаєш, як ти виглядаєш, — розвернулась до нього Гезер, — навіть попри те, що тобі вже давно не двадцять. Ти — красень. Тридцять мільйонів щотижня пожирають тебе очима. І їх цікавить аж ніяк не твій голос... їм не дає спокою твоя врода.
— Те саме я міг би сказати й про тебе, — уїдливо відповів він. Йому хотілося побути з нею на самоті подалі від усіх, у будинку на околицях Цюриха, який завмер у мовчазному очікуванні їхнього повернення. Джейсону здавалося, ніби сам будинок прагне, щоб вони лишилися там — і не на ніч або тиждень, а назавжди.
— Я теж виглядаю молодшою, ніж є насправді, — мовила Гезер.
Він похапцем глянув на неї, відтак придивився пильніше. Пишне руде волосся, бліда веснянкувата шкіра, правильний римський ніс. Великі, глибоко посаджені фіолетові очі. Так, вона мала рацію. Вона й справді не виглядала на свої роки. Звісно ж, Гезер ніколи не користувалася послугами телефонної трансекс-мережі. На відміну від нього. Утім, робив він це, правду кажучи, вкрай рідко. Тож не підсів, не зазнав жодних ушкоджень мозку й не почав передчасно старіти.
— Ти збіса гарна, — видушив із себе Джейсон.
— А ти?
Його це не зачепило. Він знав, що й досі може розраховувати на свою харизму, прописану в його хромосомах сорок два роки тому. Вона не помилилася, він і справді вже майже цілком посивів, тому доводилося постійно фарбуватись. Також де-не-де почали з’являтися зморшки. Однак...
— Доки у мене є мій голос, я не пропаду. І матиму все, що забажаю. Ти помиляєшся щодо мене — це все твоя схильність до відчуженості, притаманна всім шостим, твоя так звана «виплекана індивідуальність». Гаразд, якщо ти не хочеш у Цюрих, то куди хочеш? До тебе? До мене?
— Я хочу за тебе заміж, — відказала Гезер. — Тоді нам не доведеться розриватися між твоїм і моїм житлом — ми матимемо наше. Я полишу естраду, заведемо трьох діточок, і всі вони будуть схожі на тебе.
— Дівчатка також?
— У нас будуть лише хлопчики.
Він нахилився й поцілував її в носа. Гезер усміхнулася, взяла його за руку й ніжно її погладила.
— Сьогодні ми можемо полетіти куди завгодно.
Джейсон проказав це низьким, твердим й упевнено-вивіреним тоном, практично батьківським — зазвичай на Гезер таке діяло, навіть коли вже не діяло ніщо інше. «Або ж я просто тебе кину», — подумав він.
Цього вона й боялася. Інколи під час їхніх сварок, зокрема в Цюриху, де ніхто не міг їх почути або втрутитися, він помічав цей страх на її обличчі. Перспектива зостатися самотньою жахала Гезер, і вони обоє про це знали; цей страх був незмінною частиною їхнього спільного життя. Не публічного, звісно ж: як професіонали, що працювали в індустрії розваг, вони завжди вміли себе контролювати — хоч би як сильно вони сварилися й хоч якими емоційно віддаленими одне від одного почувалися, на очах у глядачів, авторів листів і галасливих фанів вони завжди лишалися парою. Навіть справжня ненависть не змогла б цього змінити.
Однак між ними вона була неможливою. Занадто багато спільного. До біса всього, що вони отримували одне від одного. Навіть те, що вони просто сиділи поруч у «Роллз-ройсі» й торкалися одне одного, робило їх щасливими. Принаймні поки що.
Джейсон запхав руку в кишеню піджака зі справжнього шовку (ручного крою — можливо, таких на весь світ набралося б не більше десятка) й дістав пачку банкнот. Великий, щільно збитий стосик.
— Носити з собою стільки готівки — не найкраща ідея, — сказала Гезер повчальним материнським тоном, який він так ненавидів.
— З цим ми можемо податися будь-куди... — мовив Джейсон, самовпевнено демонструючи пачку банкнот.
— Якщо тільки який-небудь студент-нелегал, якому буквально вчора поталанило потайки вибратися з нір під університетським містечком, не відрубає тобі руку й не втече з цими грошима, прихопивши з собою і твою руку, і твої показні грошенята. Ти завжди корчиш із себе казна-що. Поводишся крикливо й галасливо. Поглянь на свою краватку! Лише поглянь на неї! — вона підвищила голос.
Було схоже, що Гезер і справді не на жарт розлютилася.
— Життя не триває вічно, а багатство тим паче, — сказав Джейсон, проте сховав пачку банкнот до кишені й спробував розгладити рукою випуклість, яка тепер утворилася на його поза тим бездоганному піджаку. — Просто хотів тобі щось купити.
Це спало йому на думку лише зараз. Насправді, він планував витратити ці гроші трохи інакше — у Лас-Вегасі, граючи в блекджек. Оскільки він був шостим, то завжди мав змогу виграти у цій грі, що, власне, й робив. У нього була перевага над усіма, навіть над дилером. «Та й, врешті, — самовдоволено подумав він, — і над розпорядником казино теж».
— Брехня! — відказала Гезер. — Нічого ти не збирався мені купувати! Це зовсім на тебе не схоже. Ти егоїст і завжди думаєш тільки про себе. Це гроші на хвойд. Певно, збираєшся зняти собі якусь пишногруду білявку й затягнути в ліжко, вгадала? Мабуть, повезеш її в наш дім у Цюриху, де я, до речі, не була вже чотири місяці. Хоча зараз могла б уже бути вагітною.
Ця репліка видалася йому дивною, як і те, що з усіх можливих докорів їй на гадку спало саме це. Утім, Гезер часто робила або казала щось таке, чого він не розумів. Було багато речей, які вона воліла тримати в таємниці, не розкриваючи їх ані перед ним, ані перед своїми прихильниками.
Однак за роки знайомства він чимало про неї дізнався. Наприклад те, що в 1982 році вона зробила аборт — це була одна з тих таємниць, які вона оберігала особливо ретельно. Також йому було відомо, що колись вона нелегально вискочила заміж за лідера студентської комуни й цілий рік прожила в норах під Колумбійським університетом серед смердючих бороданів, яких копи й нацгарди назавжди загнали під землю. Якби не поліція й національна гвардія, які оточили всі кампуси, ці студенти розповзлись би по всіх усюдах, ринувши зі своїх нір, мов чорні щури з корабля, що тоне.
Окрім цього Джейсон знав, що рік тому її заарештовували за зберігання наркотиків. І лише впливовість її заможної родини дозволила зам’яти таку справу: ані її гроші, ані харизма, ані слава не допомогли їй вибратися з халепи, коли за неї взялася поліція.
Усе це минуле залишило в душі Гезер свої шрами, але він знав, що нині з нею все гаразд. Як і всі шості, вона мала неабияку здатність до самовідновлення. Це було старанно закладено в кожному з них. Як і багато чого іншого. Навіть Джейсон у свої сорок два роки не знав усіх їхніх можливостей. А він також багато чого пережив. Здебільшого йшлося про боротьбу з конкурентами — на шляху до слави йому довелося переступити через чимало трупів.
— Ці крикливі краватки... — почав був Джейсон, але його перебив телефонний дзвінок.
Він зняв слухавку й привітався. Мабуть, телефонував Ел Блісс, який хотів розповісти про рейтинги сьогоднішнього шоу.
Утім, він помилився. У слухавці звучав жіночий голос, різко й гучно вгризаючись у вухо:
— Джейсон? — голосно запитала дівчина.
— Так, — відказав він, а тоді, прикривши долонею слухавку, повернувся до Гезер: — Це Мерилін Мейсон. Якого чорта я дав їй номер свого небольота?
— Хто в біса така ця Мерилін Мейсон? — роздратовано поцікавилася Гезер.
— Пізніше розповім, — Джейсон забрав долоню зі слухавки й мовив: — Так, крихітко. Джейсон на зв’язку. Його справжня реінкарнація з плоті та крові. Що трапилося? Судячи з твого голосу — якась халепа. Невже тебе знову виселяють?
Він підморгнув своїй подружці й криво усміхнувся.
— Поклади слухавку, — мовила Гезер.
— Та ж намагаюсь, намагаюсь... Хіба не бачиш? — пробурмотів Джейсон, знову прикриваючи мікрофон. — Давай на чистоту, Мерилін! Розказуй усе, як є.