До того ж Рут уміла вдягатися. Одяг завжди підкреслював її бездоганну фігуру. Якби ще час змилувався над її обличчям... Так чи інакше, вона й досі мала прекрасне чорне волосся, завите у високу зачіску на потилиці. Її образ довершували пір’єпластикові вії та блискучі фіолетові смуги на щоці, схожі на сліди кігтів психоделічного тигра.
Рут була вбрана в яскраве сарі й сиділа босоніж і без окулярів — мабуть, лишила десь свої туфлі на високих підборах, як робила зазвичай — тож справляла доволі непогане враження. Джейсон поринув у спогади про неї. «Вона власноруч шила собі одяг. А окуляри носила лише тоді, коли нікого не було поруч... окрім мене. Цікаво, чи вона й досі читає книжки за рекомендаціями „Книжки місяця“? Невже вона все ще отримує задоволення від цих безкінечних нудних романів про сексуальні походеньки в чудернацьких, маленьких, проте цілком нормальних на вигляд містечках Середнього Заходу?»
Рут Рей мала одну особливість — вона була схиблена на сексі. Джейсон пригадував, що якось протягом року вона переспала з шістдесятьма чоловіками, не рахуючи його — він з’явився в її житті й зник із нього дещо раніше. Коли статистика ще не так зашкалювала.
Але їй завжди подобалася його музика. Рут Рей любила сексуальних вокалістів, поп-балади та солодкі, — так, щоб аж нудило — струнні мелодії. Колись у своїй нью-йоркській квартирі вона встановила величезну квад-систему та якийсь час практично жила у ній, харчуючись дієтичними сендвічами й запиваючи їх ерзац-напоями із замороженого слизу, до складу яких не входило майже нічого. Рут могла платівка за платівкою сорок вісім годин поспіль слухати ненависних йому «Пьорпл Піпл Стрінґз».
Оскільки загалом її смаки викликали в нього огиду, його дратувало те, що він сам був одним із її улюблених виконавців. Це видавалося йому аномалією, яку він так і не зміг до кінця збагнути.
Що ще він про неї пам’ятав? Ложки, повні маслянистої жовтої рідини, яку Рут приймала щоранку — вітамін Е. Доволі дивно, але їй це й справді допомагало. Її сексуальна енергія збільшувалася з кожною ложкою. Вона аж сочилася хіттю.
А ще Рут ненавиділа тварин. На думку Джейсону одразу ж спала Кеті та її кіт Доменіко. «Рут і Кеті ніколи б не знайшли спільної мови», — подумав він. Але це не мало значення. Вони ніколи не зустрінуться.
Підвівшись, Джейсон пройшовся вздовж бару, тримаючи напій у руці, й зупинився перед Рут Рей. Він не розраховував, що вона його впізнає, хоча колись не змогла перед ним встояти... Хіба не могло таке трапитися знову? Ніхто не був настільки ласим до сексуальних пригод, як Рут.
— Привіт, — сказав Джейсон.
Рут Рей підвела голову й окинула його туманним, проте уважним поглядом. Без окулярів вона погано бачила.
— Привіт, — відповіла вона хрипким голосом, в якому вчувалася важкість бурбону. — Ти хто?
— Ми бачилися кілька років тому в Нью-Йорку. Я працював статистом в одній із серій «Примарного Зуха»... Якщо не помиляюся, ти там відповідала за костюми.
— Це серія, в якій на Примарного Зуха влаштовують засідку пірати-педерасти з іншої епохи, — прохрипіла Рут, а тоді засміялася й усміхнулася йому. — Як тебе звуть? — поцікавилася вона, погойдуючи оголеними грудьми у дротяному корсеті.
— Джейсон Тавернер.
— Ти пам’ятаєш моє ім’я?
— О, так. Рут Рей.
— Тепер Рут Ґомен, — прохрипіла вона. — Сідай.
Рут роззирнулась, але побачила, що всі стільці зайняті.
— Отам є столик.
Вона надзвичайно обережно злізла зі стільця й невпевнено подалася до вільного столика. Джейсон підхопив її під руку й рушив поряд із нею. Урешті-решт, коли всі навігаційні труднощі було подолано, він посадив Рут за стіл і всівся поближче до неї.
— А ти така ж гарна... — почав було Джейсон, але вона грубо його урвала.
— Я стара, — прохрипіла Рут. — Мені тридцять дев’ять.
— Це ще не старість, — відказав він. — Мені от сорок два.
— Для чоловіка це нормально. Але не для жінки, — проказала вона, втупившись туманним поглядом у келих з мартіні, який тримала в руці. — Знаєш, чим займається Боб? Боб Ґомен? Він вирощує собак. Великих, галасливих, нахабних, кудлатих собак. Їхня шерсть навіть у холодильнику.
Рут замислено відсьорбнула мартіні, аж раптом її обличчя прояснилось, і вона пожвавішала.
— Ти не виглядаєш на сорок два. У тебе чудова зовнішність! Знаєш, що я думаю? Тобі варто працювати на телебаченні або зніматися в кіно, — розвернувшись до Джейсона, сказала вона.
— Я колись працював на ТБ. Проте недовго, — обережно мовив Джейсон.
— А, ти про «Примарного Зуха», — кивнула Рут. — Що ж, погляньмо правді у вічі — жоден із нас не досяг особливого успіху.
— То випиймо за це! — насмішкувато запропонував він. Джейсон ковтнув підігрітого скотчу з медом. Шматочок масла вже розчинився.
— Здається, я тебе пам’ятаю, — проказала Рут. — Хіба це не ти мріяв про будинок на узбережжі Тихого океану, за тисячу миль від Австралії? Це ж був ти?
— Так, я, — збрехав він.
— А ще ти літав на небольоті «Роллз-Ройс».
— Так, — відказав Джейсон. Це вже була правда.
— Знаєш, що я тут роблю? Нізащо не вгадаєш! Я хочу побачити Фредді Гідроцефала й познайомитися з ним. Я від нього млію! — вона зайшлася гортанним сміхом, який він пам’ятав ще з давніх часів. — Я постійно надсилаю йому записки зі словами «Я тебе кохаю», а він відповідає мені повідомленнями, надрукованими на машинці: «Я не хочу мати з Вами нічого спільного. У мене особисті проблеми».
Вона знову засміялася й допила свій мартіні.
— Ще по одному? — підводячись, запропонував Джейсон.
— Ні, — заперечно похитала головою Рут. — З мене досить. От колись...
Вона вмовкла, і на її обличчі з’явилася стурбованість.
— З тобою такого не траплялося? Судячи з твого вигляду — ні.
— Чого саме?
— Я пила, — сказала вона, бавлячись порожнім келишком. — Безпробудно. Починала з дев’ятої ранку. І знаєш, як це на мене вплинуло? Я стала виглядати старшою. Мені можна було дати й п’ятдесят. Кляте бухло. Якщо ти боїшся, що з тобою щось трапиться, то воно подбає про те, щоб це й справді з тобою трапилося. Особисто я вважаю, що бухло — це найзапекліший ворог життя. А ти як думаєш?
— Не впевнений, — відповів Джейсон. — Як на мене, у життя є й страшніші вороги.
— Можливо. Наприклад, табори примусової праці. Знаєш, минулого року мене хотіли в один із таких посадити. У мене тоді в житті була чорна-пречорна смуга, я зовсім не мала грошей, а з Бобом Ґоменом ми ще не познайомилися. На той час я працювала в ощадно-кредитній компанії. Якось ми отримали депозит готівкою... Три чи чотири п’ятдесятидоларові банкноти...
Якийсь час вона замислено помовчала.
— У будь-якому разі, я взяла їх, а розписку та конверт кинула до шредера. Але мене впіймали. Це виявилась підстава.
— О...
— Однак у мене були тоді шури-мури з моїм босом. Копи хотіли відправити мене до табору примусової праці в Джорджїї, де оті селюки гуртом заґвалтували б мене до смерті, але він мене захистив. Я й досі не знаю, як йому це вдалося, проте вони мене відпустили. Я в боргу перед цим чоловіком, хоча більше ми з ним не бачимося. Ті, хто справді тебе любить і допомагає, завжди кудись зникають. Натомість постійно доводиться плутатися з усілякими незнайомцями.
— Ти вважаєш мене незнайомцем? — поцікавився Джейсон. Він згадав іще дещо. Рут Рей завжди мешкала в надзвичайно дорогих апартаментах. Із ким би вона не була одружена, Рут завжди жила у розкоші.
В її погляді промайнуло німе запитання.
— Ні. Я вважаю тебе другом.
— Дякую.
Джейсон узяв її суху долоню і якусь секунду потримав у своїй. Саме стільки, скільки було потрібно.
9
Квартира Рут вразила його своєю розкішшю. «Мабуть, вона коштує їй щонайменше чотири сотні доларів на день», — подумав Джейсон. Вочевидь, Боб Ґомен непогано заробляє. Чи принаймні заробляв.