— Не треба було купувати те Vat 69, — сказала Рут, забравши в нього піджак і вішаючи його разом зі своїм жакетом у шафу з автоматичними дверцятами. — У мене є «Катті Сарк» і бурбон «Гайрем Вокер»...
Відколи він спав із нею востаннє, вона й справді багато чому навчилася. Виснажений, він лежав голяка на вкритому простирадлом водяному ліжку, потираючи зчесане перенісся. Рут Рей, або тепер радше місіс Рут Ґомен, сиділа на встеленій килимом підлозі й курила «Пелл Мелл». Якийсь час вони обоє мовчали. У кімнаті стало зовсім тихо. «Вона виснажена не менше за мене, — подумав Джейсон. — Хіба закон термодинаміки не стверджує, що тепло нікуди не зникає, а лише передається? Хоча існує ще й ентропія.
Я відчуваю, як ентропія тисне на мене. Я розрядився в порожнечу, і мені вже ніколи не повернути те, що я віддав. Це дорога в один кінець. Так, — розмірковував Джейсон, — це один із фундаментальних законів термодинаміки».
— У тебе є енциклопедичний апарат? — запитав він Рут.
— На біса воно мені?
На її зморшкуватому обличчі з’явилися ознаки стривоженості. Зморшкуватому? Аж ніяк. Це було б несправедливо щодо неї. «Радше бувалому, — подумав Джейсон. — Це ближче до правди».
— Про що думаєш? — поцікавився він.
— Ні, краще скажи, про що думаєш ти! Що там крутиться у твоєму великому таємничому мозку з його альфа-свідомістю?
— Пам’ятаєш дівчину на ім’я Моніка Бафф?
— Ще б не пам’ятати! Вона шість років була моєю зовицею. І за весь той час жодного разу так і не помила голову. На її одутле лице та немиту коротку шию постійно спадали сплутані, бруднющі, темнющі, схожі на собачу шерсть патли.
— Я й не здогадувався, що ти її не любила.
— Джейсоне, вона крала. Достатньо було лишити десь сумочку, і можеш про гроші забути. І то не лише купюри, навіть монети після неї не знайдеш. Дурна, як сорока, та ще й каркала, мов та ворона. Слава Богу, хоч рідко. Ти знав, що ця дівка могла по шість-сім, — а якось було що й цілих вісім, — днів не зронити й слова! Забивалася собі в куток, наче скалічений павук, і бренькала на своїй п’ятибаксовій гітарі, хоча так і не вивчила жодного акорду. Гаразд, я згодна, що в її неохайності було й щось привабливе. Я це визнаю. Звісно, якщо тобі до вподоби брудні хвойди.
— На що ж вона жила?
Їх познайомила Рут, і хоча Джейсон її майже не знав, у них із Монікою зав’язався короткий, проте дуже бурхливий роман.
— Крала з крамниць. У неї була велика плетена сумка, яку вона привезла з Баха-Каліфорнії... Моніка напихала в неї товари, а потім виходила з крамниці, мов королева.
— Чому ж її не ловили?
— Ловили й виписували штраф. Тоді заявлявся її брат з бабосиками, і вона знову виходила на вулицю. Босоніж! Саме так! У Бостоні вона босоніж швендяла по Шрузбері-авеню, відщипуючи шматочки від персиків в усіх продуктових крамницях, які траплялися на її шляху. На такі от «закупи» вона витрачала по десять годин на день. І так щодня. Але знаєш, на чому її так і не спалили? — Рут зиркнула на Джейсона й стишила голос: — Вона годувала студентів-утікачів.
— І за це її так і не посадили?
За годування або переховування студентів-утікачів можна було на два роки загриміти в ТПП. І це якщо вперше. Вдруге вже могли посадити на цілих п’ять.
— Ні. Якщо їй здавалося, що поліція от-от навідається до неї з перевіркою, вона негайно ж телефонувала в центральний відділок і казала, що якийсь чоловік намагається увірватися в її будинок. Після цього Моніка виманювала студента надвір і швиденько зачинялася зсередини. А коли копи прибували за викликом, то, як вона й казала, натрапляли там на студента, який грюкав у двері. Тож вони забирали його, а вона залишалася в безпеці, — Рут загиготіла. — Одного разу я навіть чула, як вона їм дзвонила. За її словами, той чоловік...
— Моніка три тижні була моєю коханкою. Десь років п’ять тому, — сказав Джейсон.
— Чи доводилося тобі бачити, щоб вона за цей час хоча б раз помила голову?
— Ні, — зізнався він.
— А ще вона не носила трусів. Навіщо такому вродливому чоловіку, як ти, мати справу з такою паскудною брудною нечупарою, як Моніка Бафф? Ти ж її навіть зводити нікуди не міг. Від неї смерділо. Вона ніколи не милася.
— Гебефренія[8].
— Так, — кивнула Рут. — Такий був діагноз. Не знаю, чи тобі про це відомо, але врешті-решт вона просто вийшла з дому, начебто йшла на свої «закупи», і не повернулася. Ми більше ніколи її не бачили. Мабуть, тепер вона вже мертва. Лежить собі десь, і досі стискаючи в руці оту свою сумку з півострова Баха. Та поїздка до Мексики була для неї справжньою подією. Заради неї вона навіть скупалася. А я зробила їй зачіску. Звісно ж, разів десять перед тим вимивши їй голову. І що ти в ній знайшов? Як ти міг її терпіти?
— Мені подобалося її почуття гумору.
«Нечесно порівнювати Рут із дев’ятнадцятирічною, — подумав Джейсон. — Та й навіть із Монікою Бафф». Утім, не порівнювати він не міг. І через це вона здавалася йому непривабливою. Якою би вправною чи, скажімо так, досвідченою не була б у ліжку.
«Я використовую її, — зрозумів він. — Так само, як Кеті використовувала мене. А Мак-Налті використовував Кеті.
Мак-Налті... А чи немає на мені часом мікропередавача?»
Джейсон квапливо згріб свій одяг і побіг до ванної. Всівшись там на краєчку ванни, він ретельно оглянув кожен предмет свого гардеробу.
Йому знадобилося півгодини, однак урешті-решт він його знайшов. Зовсім малесенький. Джейсон змив мікропередавач в унітаз, а тоді повернувся до кімнати. Його тіпало. «Отже, вони все-таки знають, де я, — усвідомив він. — Мені не можна тут лишатися.
До того ж я даремне підставив Рут Рей...»
— Чекай-но, — вголос промовив він.
— Що трапилося? — Рут стояла, безсило притулившись до стіни ванної кімнати й схрестивши руки під грудьми.
— Мікропередавачі повідомляють лише приблизне розташування, — повільно проказав Джейсон. — Якщо тільки не прийматимуть зворотний сигнал.
А доти...
Утім, він не міг бути певним. Зрештою, Мак-Налті чекав на нього в квартирі Кеті. Але чи прийшов він туди, простеживши за сигналом мікропередавача, чи просто тому, що знав, де мешкає Кеті? Збитий з пантелику надмірною тривогою, а також надлишком скотчу та сексу, він ніяк не міг зрозуміти. Джейсон опустився на краєчок ванни й, потираючи лоба, спробував точно пригадати, що саме було сказано в кімнаті Кеті, де на них очікував Мак-Налті.
«Ед, — згадав він. — Вони казали, що це Ед повісив на мене мікропередавачі. Так вони мене й знайшли. Але ж...
Можливо, завдяки передавачу поліція довідалася лише про приблизне місце мого перебування. Й тоді вони припустили, що я в квартирі Кеті, і не помилилися.»
— Чорт забирай! Сподіваюсь, ця клята поліція не сяде тепер тобі на хвіст. Це було б занадто, — тремтячим голосом проказав він, а тоді потрусив головою, намагаючись протверезіти. — У тебе часом немає кави? Тільки щоб була дуже гаряча.
— Піду ввімкну кухонну консоль.
Голісінька, за винятком браслета на нозі, Рут одразу побігла на кухню. За мить повернулася з великою пластмасовою чашкою, на якій було написано «НЕ ГАЛЬМУЙ!». Джейсон узяв її й зробив ковток паруючого напою.
— Мені не можна тут залишатися, — сказав він. — Більше не можна. Та й у будь-якому разі ти для мене застара.
Вона втупилася в нього дурнуватим порожнім поглядом зім’ятої понівеченої ляльки, а тоді знову вибігла на кухню. «Навіщо я це сказав? — подумав Джейсон. — Це все тривога. І мої власні страхи». Він рушив услід за нею.
Раптом на порозі кухні з’явилася Рут, тримаючи в руках керамічну тарілку з написом «СУВЕНІР ІЗ ФЕРМИ „НОТТС БЕРРГ“». Її губи вигиналися, мов новонароджені змійки. Кинувшись до Джейсона в пориві сліпої люті, вона вдарила його тарілкою по голові. В останню мить йому вдалося підставити ліву руку й прийняти удар на лікоть. Тарілка розлетілася на три зазубрені шматки, а з його ліктя потекла кров. Він поглянув на рану, на шматки кераміки на килимі, тоді перевів погляд на Рут.
8