Еліс заглушила двигун й відчинила ногою масивні дверцята.
— Залиш платівки в машині й ходімо зі мною, — сказала вона Джейсону, вибравшись із квібла на галявину.
Джейсон неохоче поклав альбоми на заднє сидіння й поспішив за Еліс, яка, вправно переступаючи своїми довгими, обтягнутими чорною шкірою ногами, швидко покрокувала до величезної вхідної брами.
— Вгорі на стінах у нас навіть вмуровані уламки скляних пляшок. Це щоб віднадити бандитів... Такі вже зараз часи. Колись цей будинок належав зірці вестернів Ерні Тіллу.
Еліс натиснула кнопку на брамі й перед ними з’явився охоронець у коричневій формі. Він пильно поглянув на Еліс, кивнув, тоді натиснув на важіль, який керував гідравлікою, і брама від’їхала вбік.
— Але що тобі відомо? — запитав Джейсон. — Ти знаєш, що я...
— Я знаю, що ти — неперевершений, — не змигнувши оком, відказала Еліс. — І знаю про це вже давно.
— Отже, ти була там, де колись був я. Де я завжди був. Не тут.
Узявши Джейсона за руку, Еліс повела його критим шифером коридором із глинобитними стінами. Відтак вони спустилися п’ятьма цегляними сходинками й опинилися у вітальні, розташованій нижче рівня ґрунту. Так уже давно не будували, утім, кімната мала шикарний вигляд.
Однак Джейсону було на це начхати. Йому кортіло поговорити з Еліс, дізнатися, що їй відомо, як вона про це довідалася та що усе це означає.
— Пам’ятаєш це місце? — запитала Еліс.
— Ні, — відповів він.
— А мав би. Ти вже тут бував.
— Ні, не бував, — насторожено відказав Джейсон. Проте вона змусила його вірити їй — трюк із двома платівками спрацював. «Я мушу забрати їх із собою, — подумав він. — Щоб показати... Так... Але кому? Генералу Бакмену? Втім, що це мені дасть?»
— Хочеш капсулу мескаліну? — невимушено запропонувала Еліс, спроквола рушивши до аптечки — великої, промасленої вручну горіхової шкатулки, що стояла на краєчку оздобленої шкірою та міддю барної стійки в глибині вітальні.
— Хіба трошки, — відказав Джейсон. Аж раптом закліпав очима, здивувавшись власній відповіді. — Хочу, щоб думки лишалися ясними, — додав він.
Еліс принесла йому емальований лоток із кришталевою склянкою та білою капсулою.
— Дуже хороший товар. Першокласний жовтий мескалін від Гарві. Імпортований прямісінько зі Швейцарії. Розфасований у капсули на Бонд-стрит. До того ж дуже лагідний. Додасть кольорів та й усе.
— Дякую.
Джейсон узяв склянку й капсулу, запив мескалін водою і поставив склянку на лоток.
— А ти не будеш? — запізно насторожився він.
— Та я вже під кайфом, — щиросердно зізналася Еліс й усміхнулася, зблиснувши своїми химерними, прикрашеними золотом зубами. — Хіба не видно? Схоже, що ні. Ти ж ніколи не бачив мене іншою.
— Ти знала, що мене привезуть до Поліційної академії Лос-Анджелеса?
«Певно, що знала, — подумав Джейсон, — адже мала з собою аж дві мої платівки. Якби не знала, то шанси на те, що вони опинилися б у тебе в машині, були б практично нульовими».
— Я чула деякі їхні перемовини, — розвернула до нього голову Еліс, метушливо походжаючи вітальнею й постукуючи довгим нігтем по маленькому емальованому лотку. — Випадково підслухала службову розмову Фелікса з поліцією Вегаса. Мені подобається час від часу це робити, коли він на службі. Не завжди, але... — вона вказала на кімнату за відчиненими дверима далі по коридору. — Хочу на дещо поглянути й показати тобі. Якщо, звісно, воно настільки вартісне, як запевняв Фелікс.
Джейсон рушив за нею, відчуваючи, як у нього в голові гуде цілий рій запитань. «Якщо Еліс може подорожувати туди-сюди, — подумав він, — переноситися туди, а потім повертатися назад, як, здається, вже не раз робила...»
— Він сказав, у центральній шухляді його кленового столу, — промовила Еліс, стоячи посеред бібліотеки.
Книжки в шкіряних обкладинках заповнювали полиці, що тягнулися аж до високої стелі. У кімнаті стояло кілька столів і шафа, у якій під склом зберігалися крихітні чашечки, різноманітні стародавні шахові набори, дві древні колоди карт Таро... Еліс підійшла до письмового столу в новоанглійському стилі, відчинила шухляду й зазирнула всередину.
— Ага, — вигукнула вона, діставши пергаміновий конверт.
— Еліс... — почав було Джейсон, однак вона урвала його, безцеремонно клацнувши пальцями.
— На це треба дивитися мовчки.
Вона взяла зі столу велику лупу й уважно оглянула конверт.
— Це — марка, — звівши на Джейсона погляд, пояснила Еліс. — Я вийму її, щоб ти також міг подивитися.
Знайшовши філателістичний пінцет, вона обережно дістала марку з конверта й поклала її на повстяну підкладку, що лежала скраю письмового столу.
Джейсон слухняно поглянув на марку крізь лупу. Для нього вона нічим не відрізнялася від будь-якої іншої марки, хіба що, на відміну від сучасних, ця була надрукована лише одним кольором.
— Поглянь на гравіювання тварин, — мовила Еліс. — Це стадо волів. Воно просто бездоганне. Кожна лінія точна-точнісінька. Цю марку ніколи... — вона зупинила його руку, коли він захотів торкнутися марки. — Е, ні! Ніколи не торкайся марки пальцями. Завжди користуйся пінцетом.
— Вона цінна? — поцікавився Джейсон.
— Не надто. Але їх майже не продають. Колись я тобі все поясню. Фелікс подарував її мені, адже він мене любить. Бо, як він каже, я вправна в ліжку.
— Гарна марка, — проказав збитий з пантелику Джейсон і повернув їй лупу.
— Фелікс не збрехав. Це й справді чудовий екземпляр. Бездоганно відцентрована, незначне погашення не зіпсувало центральне зображення і... — за допомогою пінцету вона вміло перевернула марку й поклала її на повстяну підкладку зворотнім боком догори. Щойно вона це зробила, вираз її обличчя одразу ж змінився. Воно аж спалахнуло від люті. — От же ж гандонисько!
— Що сталося?
— Потертість, — Еліс торкнулася пінцетом куточка на зворотному боці марки. — Спереду й не видно. От же ж Фелікс! Але біс із нею! У будь-якому разі це вочевидь підробка. Хоча зазвичай йому якось щастить їх не купувати... Що ж, Феліксе, цю можеш лишити собі. Цікаво, чи припас він для себе ще одну? — замислено проказала вона. — Я могла б її підмінити.
Підійшовши до вбудованого в стіну сейфу, Еліс якийсь час морочилася з кодом, але врешті-решт сейф відчинився. Вона дістала звідти здоровезний важкий альбом і поклала його на стіл.
— Фелікс не знає, що мені відома комбінація до цього сейфа, — сказала Еліс. — Тому анічичирк.
Вона обережно перегорнула кілька широкоформатних сторінок і зупинилася на одній із них, де було чотири марки.
— Чорної однодоларової тут немає. Але він міг сховати її деінде. Можливо, навіть зберігає її в академії.
Закривши альбом, Еліс знову сховала його в стінний сейф.
— Мескалін пробирає, — сказав Джейсон. Його ноги німіли. Для нього це була звична ознака того, що наркотик почав діяти. — Краще сяду.
Він рушив до обшитого шкірою крісла, сподіваючись дістатися туди, перш ніж ноги перестануть його слухатися. Принаймні, Джейсону здавалося, що вони починають відмовляти. Насправді ж цього ніколи не траплялося. Наркотична ілюзія, не більше. Утім, відчуття видавалися справжніми.
— Показати тобі табакерки? — запропонувала Еліс. — Серед них є як доволі скромні, так і орнаментовані. У Фелікса просто неймовірна колекція. Усі старовинні. Золоті, срібні, з різних сплавів, із мініатюрним гравіюванням, зі сценами полювань... Що скажеш?
Заклавши одну обтягнуту чорною шкірою ногу на другу, вона всілася навпроти Джейсона, погойдуючи туфлею на високому підборі.