— Якось Фелікс придбав на аукціоні стару табакерку. Достобіса за неї заплатив, привіз додому, відчистив від решток старого тютюну й виявив на денці, або радше на фальшивому денці, пружинний важіль. Щоб його активувати, потрібно було прокрутити крихітний болтик. Фелікс цілісінький день шукав інструмент, який був би достатньо маленьким, щоб це зробити. Але врешті-решт йому вдалося.
Еліс зайшлася сміхом.
— І що сталося? — запитав Джейсон.
— Під денцем, тобто під фальшивим денцем, була схована жерстяна пластина. Він її дістав. — Вона знову не змогла стриматися від сміху, зблиснувши золотим орнаментом на зубах. — То виявилося порнографічне фото двохсотрічної давнини. Зображення дівчини, яка злягається з шотландським поні. До того ж розфарбоване вісьмома кольорами. І попри те, що вартість його була невеликою, — ну, скажімо, не більше п’яти тисяч доларів, — ми добряче насміялися. Продавець, звісно ж, ні про що навіть не здогадувався.
— Ясно.
— Бачу, табакерки тобі нецікаві, — й далі всміхаючись, сказала Еліс.
— Залюбки на неї погляну, — відказав Джейсон, а тоді все ж таки зважився: — Еліс, ти мене знаєш. Знаєш, хто я такий. Чому більше ніхто цього не знає?
— Тому що вони ніколи там не були.
— Де?
Еліс потерла скроні, скрутила язик трубочкою й бездумно втупилася поглядом поперед себе, неначе цілковито занурилася у власні роздуми. Здавалося, ніби вона заледве розчула його слова.
— Господи, — її голос зазвучав знуджено й дещо роздратовано. — Ти прожив там сорок два роки. Ну що я можу розповісти тобі про це місце такого, чого ти й досі не знаєш?
Еліс зиркнула на нього й скривила повні губи в пустотливій посмішці.
— Як я сюди потрапив?
— Ти... — вона завагалася. — Не знаю, чи варто тобі про це розповідати.
— Але чому? — скрикнув Джейсон.
— На все свій час, — заспокійливо махнула рукою Еліс. — Просто зачекай. На тебе й так багато всього навалилося. Сьогодні ти ледь уникнув табору примусової праці. А ти чудово знаєш, що там не солодко. І все завдяки цьому виродку Мак-Налті та моєму дорогому брату, генералу поліції.
На мить її обличчя скривилося від огиди, відтак знову засяяло пустотливою усмішкою. Лінивою, золотозубою і спокусливою.
— Я хочу знати, де я, — сказав Джейсон.
— Ти в мене вдома. У моєму кабінеті. У цілковитій безпеці. Ми зняли з тебе всі жучки. Ніхто сюди не ввірветься. А знаєш що?
Зненацька вона зірвалася з крісла, рвучко звівшись на ноги, немов якийсь неймовірно спритний звір. Джейсон машинально відсахнувся.
— Ти коли-небудь робив це по телефону? — зблиснувши очима, вимогливо запитала Еліс.
— Що саме?
— Ну, я про мережу, — пояснила вона. — Ти що, не чув про телефонну мережу?
— Ні, — відказав Джейсон, хоча насправді чув.
— За допомогою електронних технологій вона поєднує всі твої, і не лише твої, сексуальні фантазії й посилює відчуття настільки, наскільки ти взагалі можеш витримати. Це викликає залежність, оскільки відчуття підсилюються електронно. Деякі люди так втягуються, що вже не мають сил з неї вирватися. Ці щотижневі — та де там! — навіть щоденні сеанси в мережі стають осердям їхнього життя. Для цього використовують звичайні відеофони, які активуються кредитними картками, тож не потрібно нічого платити одразу. Організатори надсилають тобі рахунок раз на місяць, і якщо ти його не сплачуєш, вони просто від’єднують твій апарат від мережі.
— І скільки ж людей цим користуються?
— Тисячі.
— Одночасно?
Еліс кивнула.
— Більшість сидять на цьому вже два-три роки. Це негативно впливає як на їхнє фізичне, так і психічне здоров’я. Адже частина мозку, яка відповідає за оргазм, поступово вигорає. Але не варто їх засуджувати. Мережею користуються деякі з найблискучіших умів планети. Для них це священне дійство, щось на кшталт богослужіння. Однак мережевиків легко впізнати на вулиці. У них розтлінний вигляд, вони старі, товсті й апатичні. Звісно ж, апатія накочується на них лише між мережевими оргіями. А як же інакше.
— І ти також нею користуєшся? — здивувався Джейсон.
Як на нього, Еліс не виглядала ні розтлінною, ні старою, ні апатичною.
— Час від часу. Але я не підсіла. Вчасно від’єднуюсь. Не хочеш спробувати?
— Ні.
— Як скажеш, — і оком не змигнувши, розважливо відказала Еліс. — То чого б тобі хотілося? У нас є гарна колекція Рільке та Брехта на дисках. А ще Фелікс нещодавно припер додому зібрання всіх семи симфоній Сібеліуса для квад-системи зі світловими ефектами. Вони також чудові. До того ж на вечерю Емма приготує жаб’ячі лапки... Фелікс обожнює як лапки, так і ескарго. Здебільшого він вечеряє в хороших французьких та баскських ресторанах, але сьогодні...
— Я хочу знати, де я, — урвав її Джейсон.
— Невже ти не можеш просто насолоджуватися життям?
Він насилу звівся на ноги й мовчки став перед Еліс.
20
Джейсон відчув лютий мескаліновий прихід. Кімната засяяла різноманітними кольорами, а перспектива змінилася так, що йому почало здаватися, ніби стеля була десь за мільйон миль угорі. Поглянувши на Еліс, він помітив, що її волосся ожило... «Мов у Медузи», — подумав Джейсон. Його охопив страх.
— Найбільше Феліксу подобається баскська кухня, але вони додають у страви стільки масла, що це викликає в нього пілоричні спазми, — не звертаючи уваги на Джейсона, вела далі Еліс. — А ще він має гарну колекцію номерів журналу «Химерні оповіді»[14] і захоплюється бейсболом. І... дай-но подумати... — вона замислено закрокувала кімнатою, постукуючи себе пальцем по губах. — Фелікс цікавиться окультизмом. Ти часом не...
— Я щось відчуваю, — сказав Джейсон.
— Що саме?
— Я не можу поворухнутися.
— Це мескалін. Розслабся.
— Я... — Джейсон задумався. Він відчував, як на його мозок тисне величезний тягар, утім, крізь нього то тут, то там просвічували спалахи осяяння, мов саторі, яке іноді з’являється під час медитації.
— Моя колекція в сусідній кімнаті. Ми називаємо її бібліотекою, — мовила Еліс. — Це кабінет. А в бібліотеці Фелікс зберігає всі свої книжки з правознавства... Ти ж, мабуть, не знав, що він не лише генерал поліції, а ще й юрист? І, мушу визнати, Фелікс таки зробив кілька хороших справ. Знаєш, що він провернув одного разу?
Джейсон не міг промовити й слова. Міг лише стояти. Заклякнувши, він чув звуки, але не розумів їхнього сенсу.
— Упродовж року Фелікс офіційно відповідав за чверть таборів примусової праці на Террі. Перечитавши старі напівзабуті закони, прийняті багато років тому, коли табори примусової праці більше нагадували табори смерті і там утримували багатьох чорношкірих, він виявив, що існує статут, згідно з яким такі табори можуть діяти лише під час Другої громадянської війни. А отже, він мав право закрити будь-який або й усі табори разом, якщо вважатиме, що це слугуватиме інтересам суспільства. До речі, чорношкірі та студенти, які там примусово працюють, за роки важкої фізичної праці стали збіса сильні й кремезні. Вони геть не схожі на виснажених, блідих, одутлих студентів, які ховаються під землею на територіях кампусів. Тоді він взявся досліджувати це питання докладніше й віднайшов ще один не менш давній статут, у якому стверджувалося, що будь-який табір, який не дає прибутку, має чи радше мав би вже давно бути закритим. Тож Фелікс змінив суму, яку виплачують в’язням, хоч і не набагато. Потрібно було просто трішки підняти їм платню, показати в бухгалтерських звітах збитки і — бам! — він зміг би одним махом закрити всі табори!
Еліс розсміялася.
Джейсон спробував щось на це відказати, але в нього нічого не вийшло. Його свідомість вертілася, мов потріпаний гумовий м’ячик, що падав, а потім підстрибував, сповільнювався та прискорювався, розчинявся в темряві, а тоді вибухав яскравими спалахами, які вривалися в його тіло й пронизували кожну його частину.
14