— Дякую вам, — мовив він.
— Я загорну її й покладу в коробку, щоб ви не розбили її, як ту іншу.
З якоюсь гарячковою метушливістю, в якій, проте, відчувалася обережність, жінка запакувала вазу.
— Мені було страшенно приємно, — сказала вона, вручаючи йому перев’язану коробку, — пообідати з такою знаменитою особою, як ви. Я надзвичайно рада, що познайомилася з вами, і ще довго про це пам’ятатиму. Сподіваюся, ваші негаразди минуть. Ну, тобто маю на увазі, що врешті-решт у вас усе буде добре.
Джейсон запхав руку до внутрішньої кишені піджака, дістав звідти маленьку шкіряну візитницю з викарбуваними на ній ініціалами і простягнув Мері Енн свою візитівку з різнобарвним тисненням.
— Якщо раптом зміните думку й усе-таки вирішите взяти участь у шоу, подзвоніть мені в студію. Я впевнений, що ми знайдемо для вас час. До речі, тут вказано й мій особистий номер.
— Прощавайте, — сказала вона, відчиняючи двері.
— Прощавайте, — Джейсон невпевнено спинився, ніби хотів іще щось сказати, але казати вже не було чого. — У нас нічого не вийшло, — врешті-решт промовив він. — Ми зазнали цілковитої поразки. І то обоє.
— Ви про що? — здивовано закліпала очима Мері Енн.
— Бережіть себе, — мовив Джейсон і ступив із квартири на тротуар. Під спекотне полуденне сонце.
24
— Наразі я можу сказати лиш те, що причиною смерті стало передозування якимось токсичним або напівтоксичним препаратом, — сказав коронер, стоячи на колінах біля тіла Еліс Бакмен. — Аби встановити, що саме то був за препарат, мені знадобиться доба.
— Колись це мало трапитися, — проказав Фелікс Бакмен. На диво, смерть сестри майже не викликала в нього емоцій. Насправді він відчув навіть певне химерне полегшення, коли їхній охоронець Тім Чансер повідомив йому, що знайшов у ванній на другому поверсі труп Еліс.
— Спершу я подумав, що це той Тавернер щось їй заподіяв, — знову й знову повторював Чансер, намагаючись привернути увагу Бакмена. — Він дивно поводився, і я зрозумів, що щось негаразд. Я двічі в нього вистрелив, але йому вдалося втекти. Мабуть, воно й на краще, що я не поцілив, якщо він до цього не причетний. А можливо, він почувався винним через те, що змусив її вжити наркотик. Могло ж таке трапитися?
— Коли це Еліс схиляли до вживання наркотиків? — уїдливо відказав Бакмен і подався з ванної кімнати в коридор. Там, очікуючи наказів генерала, стояли виструнчившись двоє полісменів у сірій формі. — Ні у Тавернера, ні у будь-кого іншого не було потреби її до цього змушувати.
Тепер Бакмен відчув нудоту. «Господи, — подумав він. — Як на це відреагує Барні?» От що турбувало його найбільше. З незрозумілих йому причин їхній син обожнював свою матір. Що ж, про смаки важко сперечатися.
А втім... він і сам її любив. «У ній була якась невичерпна наснага, якої мені бракуватиме, — подумав Бакмен. — Еліс займала багато місця у світі».
І в його житті також. Добре це було чи погано.
Перестрибуючи через дві сходинки, зблідлий Герб Мейм збіг сходами нагору й постав перед ним.
— Я прилетів так швидко, як тільки міг, — промовив він, простягнувши генералу руку. Вони привіталися. — Що трапилося? — тихо запитав Герб. — Передоз?
— Очевидно.
— Сьогодні мені телефонував Тавернер. Він хотів поговорити з вами. Казав, що це пов’язано з Еліс.
— Він хотів повідомити про її смерть. Коли це сталося, Тавернер був тут.
— Як? Звідки він її знав? — здивувався Герб.
— Не знаю, — відказав Бакмен. Утім, зараз це видавалося йому несуттєвим. Він не бачив жодної причини звинувачувати Тавернера... Враховуючи темперамент і звички Еліс, імовірно, вона сама його сюди притягнула. Вочевидь, коли Тавернер вийшов з академії, Еліс перехопила його дорогою, посадила у свій тюнінгований квібл і привезла до будинку. Зрештою, Тавернер — шостий. А Еліс завжди була до них небайдужою. Як до чоловіків, так і до жінок.
Особливо до жінок.
— Можливо, вони влаштували оргію, — припустив Бакмен.
— Лише вдвох? Чи ви хочете сказати, що тут були й інші люди?
— Більше нікого не було. Чансер би помітив. Я хотів сказати, що вони могли влаштувати телефонну оргію. Вона вже стільки разів ледь не скип’ятила собі мізки через ці кляті оргії... Як би мені хотілося вистежити нових організаторів, які взялися за цю справу після того, як ми убили Білла, Керол, Фреда і Джилл... Цих дегенератів.— Тремтячою рукою Бакмен підпалив цигарку й квапливо затягнувся. — Це нагадало мені одну кумедну фразу Еліс, яка склалася у неї ненавмисно. Вона збиралася влаштувати оргію й не була впевнена, чи варто надсилати офіційні запрошення. «Мабуть, усе-таки варто, — сказала вона. — Інакше всі вийдуть на зв’язок в різний час». — Генерал засміявся.
— Ви вже мені про це розповідали, — відказав Герб.
— Вона й справді померла. Від неї лишився тільки холодний, закляклий труп, — промовив Бакмен, загасивши цигарку в попільничці, що стояла поруч. — Моя дружина... Еліс була моєю дружиною.
Герб кивнув головою на двох полісменів, що стояли виструнчившись у коридорі.
— То й що? — відказав генерал. — Гадаєте, вони не читали лібрето «Валькірії»?[16] — Тремтячими пальцями він підкурив іще одну цигарку. — Зиґмунд і Зиґлінда. Schweûer und Braut. Сестра й наречена. І до біса Гундіґа! — Бакмен кинув недопалок на килим і постояв спостерігаючи, як той жевріє, й ворс починає потрохи займатися вогнем. Урешті-решт він розчавив недопалок підбором.
— Вам краще сісти, — зауважив Герб. — Або лягти. У вас жахливий вигляд.
— Бо ж трапилася жахлива річ. І це справді так. Я багато за що її ненавидів, але — Боже мій! — скільки в ній було життєвої енергії! Вона постійно випробовувала щось нове. Це її й згубило. Вочевидь, якийсь новий наркотик, який вона та її подружки-відьми зварганили у своїх убогих підвальних лабораторіях. Із розчину для проявлення плівки, порошку для чищення труб або й чогось гіршого...
— Думаю, нам варто поспілкуватися з Тавернером.
— Гаразд. Приведіть його. На ньому ж є мікропередавачі?
— Схоже, що ні. Усі жучки, які ми почепили на нього в академії, перестали працювати. Хіба, можливо, за винятком зерновидної боєголовки. Але в нас немає причин її активувати.
— Цей Тавернер — розумний виродок, — сказав генерал. — Або ж йому хтось допоміг. Хтось, із ким він у змові. Навіть не намагайтеся детонувати боєголовку. Не маю жодних сумнівів, що її вже давно деактивували його люб’язні колеги.
«Або ж Еліс, — подумки припустив Бакмен. — Моя сестра завжди була готова допомогти. А особливо, якщо йшлося про поліцію. Просто чудово».
— Вам краще на якийсь час полишити будинок, — порадив Герб. — Доки команда коронера не завершить огляд.
— Відвезіть мене до академії, — попросив генерал. — Не думаю, що мені варто сідати за кермо. Мене всього трусить. — Раптом він відчув щось на своєму обличчі. Торкнувшись рукою підборіддя, Бакмен виявив, що воно мокре. — Що це? — здивувався він.
— Ви плачете, — підказав Герб.
— Відвезіть мене до академії. Я закінчу те, що маю зробити, й передам справи вам, — сказав Бакмен. — А тоді я хочу повернутися сюди.
«Можливо, Тавернер і справді їй щось дав? — припустив генерал. — Але ні, Тавернер тут ні до чого. Вона сама все зробила. І все-таки...»
— Ходімо, — мовив Герб, узявши Бакмена під руку і повівши до сходів.
— Ви могли собі уявити, що коли-небудь побачите, як я плачу? — спускаючись сходами, запитав генерал.
— Ні, — відповів Герб. — Але це природно. Ви були з нею дуже близькі.
— Ще б пак! — з несподіваною люттю гаркнув Бакмен. — Хай їй чорт! Скільки разів я їй казав, що так усе й закінчиться. Якісь її друзяки зварили цю отруту й використали її як піддослідного кролика.
— Як приїдемо в офіс, не надто налягайте на роботу, — порадив Герб, коли вони виходили надвір до двох припаркованих біля будинку квіблів. — Просто підготуйте найнеобхідніше й передайте все мені.
16