— Добре, — врешті-решт мовив він. Наразі це здавалося йому найрозумнішим рішенням.
— Іди заплати Едді, — сказала Кеті. — Домовся з ним, і нехай уже забирається.
— А я думав, чого він і досі тут. Він що — гроші нюхом чує?
— Мабуть.
— Ви завжди так робите, — проказав Джейсон, дістаючи гроші.
«СРП: стандартна робоча процедура, — подумав він. — А я взяв і повівся».
— Едді — псіонік, — безтурботно відказала Кеті.
4
Кеті мешкала в однокімнатній квартирі з вбудованою кухнею, де можна було готувати їжу на одну особу, на одному з поверхів облущеного дерев’яного будинку, який колись був пофарбований у білий колір.
Увійшовши всередину, Джейсон окинув оком помешкання. Звичайна дівчача кімната: односпальне, схоже на дитяче ліжко, покривало ручної роботи з рядами крихітних кульок зеленої пряжі. «Немов солдатський цвинтар», — похмуро подумав він, походжаючи приміщенням і відчуваючи, як на нього тисне обмежений простір маленької кімнати.
На плетеному з лози столику лежав роман Пруста «У пошуках утраченого часу».
— На чому зупинилась? — поцікавився Джейсон.
— На «У затінку дівчат-квіток»[2].
Кеті зачинила двері на два замки та ввімкнула якийсь невідомий йому електронний пристрій.
— То ти лише на початку.
— А ти до чого дочитав? — запитала дівчина, знімаючи з себе пластиковий плащ. Тоді взяла його піджак і повісила речі в крихітну шафку.
— Я взагалі його не читав, — відповів Джейсон. — Але якось у моєму шоу ми показували інсценізацію одного уривка... от тільки не пам’ятаю якого. Отримали тоді багато вдячних листів, але більше до цього не повертались. З такими неформатними речами слід поводитися обережно. Інакше можна переборщити. І тоді ця річ помре для всіх, зникне з усіх телемереж. Щонайменше до кінця року.
Він снував тісною кімнатою, роздивляючись книжки, касети й мікрожурнали. У неї навіть була іграшка, що могла розмовляти. «Як дитина», — подумав Джейсон. Її справді важко було назвати дорослою.
З цікавості він увімкнув балакучу іграшку.
— Привіт! — сказала іграшка. — Мене звати Веселий Чарлі. І ми з тобою, безумовно, на одній хвилі.
— Особа на ім’я Веселий Чарлі не може бути на одній хвилі зі мною, — мовив Джейсон.
Він хотів було вимкнути іграшку, але та запротестувала.
— Вибач, але я все одно тебе вимкну, малий паскудний засранцю.
— Але ж я тебе люблю! — тонесеньким голосом жалібно простогнав Веселий Чарлі.
Джейсон зупинився, й далі тримаючи великий палець над кнопкою.
— Доведи! — сказав він. — Дай мені грошей!
Під час шоу йому доводилося рекламувати такий непотріб. Він однаково ненавидів як самі іграшки, так і їхню рекламу.
— Я знаю, як тобі повернути своє ім’я, роботу та славу, — відказав Веселий Чарлі. — Для початку згодиться?
— Звісно, — мовив Джейсон.
— Знайди свою подругу, — пропищала іграшка.
— Ти про кого? — насторожено запитав він.
— Про Гезер Гарт, — процяпотів Веселий Чарлі.
— Влучно, — кивнув Джейсон, прицмокнувши. — Може, ще щось порадиш?
— А я чула про Гезер Гарт, — сказала Кеті, діставши з вбудованого в стіну холодильника пляшку апельсинового соку. Пляшка була вже на три чверті порожня. Дівчина збовтала її й розлила пінний ерзац-сік миттєвого приготування у дві креманки. — Вона вродлива. У неї довге руде волосся. Вона справді твоя подружка? Чарлі каже правду?
— Усім відомо, що Веселий Чарлі завжди каже правду.
— Мабуть, так воно і є.
Кеті додала до апельсинового соку трошки дешевого джину («Маунтбаттенз Прайві Сіл Файнест»).
— «Викрутки», — гордо промовила вона.
— Ні, дякую, — відмовився Джейсон. — Ще надто рано.
«Навіть не розлите в Шотландії віскі 
,— подумав він.— Триклята маленька кімнатка... Невже вона нічого не заробляє, пацючачи для поліції й підробляючи документи, чи чим вона там займається? Невже вона й справді поліційна інформаторка? Дивно. Може, вона робить і те, і інше одночасно? А втім, це все може бути однією суцільною брехнею».
— Спитай мене! — прощебетав Веселий Чарлі. — Я бачу, тебе щось турбує, містере-клятий-красунчику!
Джейсон пропустив це повз вуха.
— Ця дівчина... — почав було він, але Кеті одразу ж забрала в нього іграшку й притиснула її до себе. Ніздрі дівчини аж тремтіли від злості, а очі палали обуренням.
— Чорта з два! Я не дозволю тобі розпитувати мого Веселого Чарлі про мене, — сказала вона, звівши брову.
«Мов дика пташка, що навіжено кружляє довкола, намагаючись захистити своє гніздо», — подумав Джейсон і засміявся.
— Що тут смішного? — запитала Кеті.
— Від цих балакучих іграшок більше неприємностей, аніж користі. Їх варто заборонити.
Джейсон відійшов від дівчини й подався до безладної купи листів на столику для телевізора. Безцільно порпаючись у них, він помітив, що всі конверти з рахунками й досі лежали нерозпечатані.
— Це взагалі-то моє, — напружено проказала Кеті, не зводячи з нього очей.
— Ти отримуєш забагато рахунків, як для дівчини, що мешкає в однокімнатній халупі. Одяг або щось іще ти купуєш у «Меттерз»... цікаво.
— У мене... нестандартні розміри.
— А взуття в тебе з «Сакс енд Кромбі».
— У моїй професії... — почала вона, але Джейсон спинив її різким, конвульсивним жестом.
— Не треба мені заливати, — пробурмотів він.
— Можеш зазирнути в шафу. Ти не побачиш там багато речей. Нічого надзвичайного, хіба що всі мої речі якісні. Краще мати кілька хороших речей... — вона запнулась. — Аніж, знаєш, цілу купу непотребу.
— У тебе є ще одна квартира, — мовив Джейсон.
Його слова не залишилися непоміченими. Її очі зблиснули, очевидно, дівчина намагалася знайти потрібну відповідь. Для нього цього було досить.
— Їдьмо туди, — запропонував Джейсон. Йому вже остогиділо перебувати в цій крихітній тісній кімнатці.
— Я не можу тебе туди запросити, бо ми користуємося нею по черзі з двома іншими дівчатами, — відказала Кеті. — А сьогодні, враховуючи те, як ми домовилися...
— Принаймні можу сказати, що ти не намагалася справити на мене враження.
Це його розвеселило. Але водночас і роздратувало. Зродило в ньому невиразне відчуття недооціненості.
— Якби сьогодні був мій день, я повела б тебе туди, — сказала Кеті. — Саме тому мені й потрібна ця квартирка. Мені потрібне бодай якесь місце, куди можна прийти, коли інше помешкання зайняте. Мій наступний день — п’ятниця. З обіду.
Тепер її слова звучали щиро. Немов дуже хотіла його переконати. «Ймовірно, вона каже правду»,— подумав Джейсон. Однак загалом ця ситуація викликала в нього роздратування. Як сама дівчина, так і все її життя. Він почувався так, неначе потрапив у тенета, що тягнули його в такі глибини, про які він раніше навіть не здогадувався, навіть у давноминулий складний період свого життя. І це йому не подобалося.
Джейсон раптом відчув сильне бажання якнайшвидше вшитися звідси. Адже це він був тією загнаною у пастку твариною.
— Не дивись ти на мене так, — посьорбуючи «викрутку», мовила Кеті.
— Ти висадив двері життя своєю великою дурною головою. І тепер їх уже не зачинити, — сам до себе, проте вголос проказав він.
— Звідки це?
— З мого життя.
— А звучить, як поезія.
— Якби ти дивилася моє шоу, то знала б, що я постійно видаю такі перли.
— Спробую знайти його в телепрограмі, — сказала Кеті, спокійно розглядаючи Джейсона, немов намагаючись оцінити.
Вона відставила напій і почала порпатися в купі звалених під плетеним столиком газет.
— Та я вже перевірив. Я навіть не народжувався.
— І твого шоу немає в програмі, — мовила Кеті, склавши газету вдвоє й уважно проглядаючи сторінку.
2