7
Шори — спеціальні пластини, які кріплять біля очей коня і закривають йому огляд із боків, щоб тварина під час руху нічого не злякалась. (Прим. перекл.)
8
Психоаналіз та індивідуальна психологія зосереджуються на одній стороні життя. Але інтимний зв’язок між свідомістю і відповідальністю виражається за допомогою мови. Наприклад, у французькій та англійській мовах наявні слова зі спільним коренем для вираження понять «свідомість» та «совість», друге з яких є схожим до поняття «відповідальність». Свідомість і відповідальність об’єднуються, щоб сформувати сутність. Разом вони формують цілісність людського буття. Це можна пояснити онтологічно. Почнемо з того, що «бути» завжди означає «бути по-різному». Ми можемо виявити певні аспекти тільки виділяючи їх із масового потоку. Лише тоді, коли один аспект реальності протиставляється іншому, може існувати і перше, і друге. Тобто будь-що реальне вимагає реальності чогось іншого. «Бути» означає «бути відмінним від чогось». Це відношення дуже важливе. Отже, усе відбувається тільки у відношенні до чогось іншого. Відмінності в станах буття можуть бути одночасними або послідовними. Свідомість передбачає одночасність суб’єкта та об’єкта — «різне буття» в просторовому вимірі. А відповідальність передбачає послідовність різних станів, відділення майбутнього від сучасного — «різне буття» в часовому вимірі. Воля як основа відповідальності прагне перетворити один стан на інший. Ідентичність понять-близнюків «свідомість» — «відповідальність» переходить із цього першого розділення буття у два аспекти — одночасності та послідовності. З двох можливих, базованих на представленій онтології поглядів щодо людини, психоаналіз та індивідуальна психологія використовують або один, або другий.
9
Це стосується тільки лікування духовних страждань.
10
Джерелом і психологізму, і біологізму, і соціологізму є натуралізм. Отже, синтез біологізму та соціологізму спричинив появу колективного біологізму, одним із аспектів якого є расизм.
11
Латинський вислів, що означає унікальність правової конструкції (акта, закону, статусу тощо), яка, незважаючи на схожість з іншими конструкціями, загалом не має аналогів. (Прим. перекл.)
II. Від психоаналізу до екзистенціального аналізу
Психотерапія намагається перемістити інстинктивні процеси до свідомості. Логотерапія, зі свого боку, шукає шляхи, як усвідомити духовні реалії. Екзистенціальний аналіз має на меті усвідомити відповідальність, оскільки вона — одна з основ життя людини. Якщо бути людиною означає бути свідомим і відповідальним, то екзистенціальний аналіз — це психотерапія, основою якої є свідомість відповідальності.
Відповідальність — це почуття обов’язку. Проте стосовно людей цей обов’язок можна зрозуміти тільки в контексті «сенсу» — неповторного значення життя кожної особи. Тож питання про сенс життя є першорядним, воно дуже часто виникає під час лікування як фізично, так і психічно хворих, виснажених духовними конфліктами пацієнтів. І не лікар ставить питання, а пацієнт запитує лікаря.
Питання про сенс життя, відверте чи приховане, є питанням глибоко людським. Тому пов’язані з ним сумніви ніколи не можна розглядати як прояв патології чи аномалії. Вони виражають частину найбільш людської природи особи. Адже ми можемо легко уявити високорозвинених тварин або комах, наприклад бджіл чи мурах, які в багатьох аспектах своєї соціальної організації фактично перевершують людину. Але ми не можемо уявити собі жодного створіння, яке б заперечувало сенс свого існування. Розмірковувати про своє життя чи пов’язані з ним сумніви може лише людина. Саме це, а не мова, поняттєве мислення чи випростана хода відрізняє людину від тварини.
Межова форма питання про сенс життя може буквально обезвладнити. Особливо це відчутно під час дорослішання, коли перед молодою людиною постає невизначеність людського життя, що вимагає духовної боротьби. Одного разу на занятті з біології в старшій школі вчитель пояснював, що життя різних організмів, зокрема людини, є «лише процесом окислення та згоряння». Один із учнів раптом зірвався на ноги та з типовою для молоді гарячковістю кинув питання: «Якщо це так, то який сенс має наше життя?» Цей юнак правильно зрозумів те, що людина існує на іншому рівні, ніж, скажімо, свічка, що згорає на столі. Сутність свічки (Гайдеґґер сказав би «Vorhanden-Sein») можна трактувати як процес згоряння. Але людина має абсолютно іншу форму буття. Людське існування набуває історичної форми. На відміну від існування тварин, воно завжди розміщене в історичному («структурованому», за Л. Бінсвангером) просторі й не може бути вилучене з його системи координат, яка завжди керується сенсом, хоча він може бути невербалізованим. Активність мурашника також можна назвати цілеспрямованою, але вона не має сенсу. Коли відсутній сенс — не можна уявити вимір «історичності». Мурашиний «народ» не має «історії».