Ось тому після тієї ночі він уникав зустрічей з Танею.
Другого дня приїхала жінка Кравця Віра, котру звістка про нещастя застала в полі, на помідорах; точніше, вона приїхала вночі, але Горбач наказав її не пускати, щоб не заважала працювати, і тільки вранці, коли Кравець ще був непритомний, але його серце хоч слабко, проте пульсувало без упину, в палату пустили Віру. З того дня вона так і залишилася у відділенні, не відходячи від чоловіка. Кругловида й тиха, Віра допомагала санітаркам прибирати палати й туалети, протирала підлоги, розносила їжу хворим, мила посуд, за що санітарки дозволяли їй спати на кушетці в коридорі, коло комірчини, де зберігалася білизна, а буфетниці підгодовували її. Кравця невдовзі перевели в палату, яку вів Горбач, бо ніхто краще за Горбача не робив перев'язки: терпляче, обережно, лагідно, ще й розмовляючи з хворим, наче з дитиною. Всі у відділенні знали, що в Горбача легка рука — визначення, яке не має під собою твердої наукової основи, скоріше міфічне, таке, що тримається радше на вірі й внутрішній переконаності, аніж на доказах розуму. Та нічого не вдієш — так само, як усі знали, що в доцента Перепелиці, хірурга, зрештою, першорядного, була важка рука, — з хворими він поводився з грубуватістю старого бурбона-різаки, покрикуючи на всіх своє «терпи, козаче, отаманом будеш», — так само всі хворі були впевнені, що в Горбача рука легка.
Коли переводили Кравця до восьмої палати, де лежав цей хлопець Вася, цей панікер, що злякався нічного візиту Перепелиці, було тут лише одне вільне місце — якраз біля вікна. Кравець міг там застудитися, бо вікно вдень відчиняли, а крім того, на тому ліжкові незручно було б перев'язувати ліву ногу. Віра прийшла з санітарками, почала просити одного голомозого діда, який лежав коло стіни, щоб помінявся місцем, той відмовився, бо теж боявся застудитися, Віра заплакала, санітарки, що гуртом стояли на її боці, почали лаятись, хворі хвилюватися — одні вголос ганили діда за безсердеччя, другі його виправдовували. Одне слово, зчинилася така веремія, що побігли за Горбачем. Він прийшов і швидко в усьому розібрався, помирив усіх, вигнавши спершу санітарок, які на той момент зчинили в палаті справжній базарний гармидер, і подивився на Васю: той добровільно переїхав до вікна, а Кравця поклали біля стіни. Від болю він втратив свідомість.
Відтоді Кравець днями байдуже лежав на спині — ліва нога була відрізана вище коліна, права — по щиколотку, до того ж — переломи рук і ребер. Під праву ногу підмостили подушок — начебто трохи легше ставало Кравцеві, коли нога спочивала на підвищенні. Схудле тіло, зжовкле обличчя, туга в очах. Дивлячись документальний фільм про війну, Горбач піймав себе на думці, що Кравець набагато більше нагадує тих, блокадних, госпітальних і окопних, ніж цих — колгоспних, конторних, фабричних… Невдовзі з'явилися лиховісні рум'янці, волосся прилипало до чола — це смерть знову обмацувала Кравця, підступивши з іншого боку, беручи його на змор, виснажуючи його тіло лихоманками й ускладненнями. Прийшов кореспондент з газети, випитував подробиці подвигу, але всі слова його, такі ж, як і він, — рожеві, ловкі, елегантні й випещені, — були далекі від Кравця, мов те високе небо, куди він хотів злетіти, та не спромігся, стоячи на тому злощасному переїзді Саме тоді звільнилося ще одне місце в палаті, й Віра чергувала тепер з чоловіком; боячись, що вночі когось на це ліжко привезуть, вона сторожко куняла на застеленому ліжку, прикривши подушку рушником, не скидаючи халата й не розплітаючи на ніч коси. Кравець майже не спав ночами, боліло все, і ноги пекло вогнем, що його приніс з собою поїзд, і сідниці, на яких витворилися глибокі пролежні, і спина, і руки, і потилиця, і він раз у раз гукав: «Віро! Віро!» Вона схоплювалась одразу ж, як мати до хворої дитини, давала попити теплого чаю, чи підставляла скляну «качку», чи перекладала подушки під правою ногою, або ж допомагала трохи повернутися. Після добрячої дози наркотиків Кравець засинав, а вранці все починалося спочатку.