Пройшли, промайнули роки, і вже не пізнати колишнього студента, якби не прізвище Птуха і не вираз його бистрих очей. Споважнів Птуха, погладшав, кудись поділися гусарські вусики — бо ж не личить доцентові Антону Григоровичу Птусі, наставнику молоді, який ходить тепер в ондатровій шапці, темно-сірому пальті з бобровим коміром, фінському костюмі, західнонімецьких черевиках «Саламандра», єгипетській бавовняній білизні, довгих англійських вовняних шкарпетках-гетрах, — не личить тепер Антонові Григоровичу бути схожим на провінційного перукаря. Птуха давно вже зрозумів, що чим солідніший вигляд вій матиме, тим охочіше віддячуватимуть йому щасливі батьки й матері, дітям яких вирве він гланди й поліпи — артистично, красиво, без зайвого болю і будь-яких ускладнень. Зрештою, Птуха ніколи не принижувався до того, щоб вимагати від пацієнтів гроші — ні, він свято дотримувався принципу безплатності нашої медицини. Але коли потім, приймаючи з його рук своїх здорових, позбавлених гландів і поліпів нащадків, батьки в пориві вдячності засовували в кишеню Птусі хрусткі асигнації — червоні чи зелені, — він не відмовлявся, знаючи, що відмовою своєю може тільки образити гарних людей. Багато щастя мав Птуха в останні роки, бо купівля кожної нової речі приносила йому короткий спалах щастя. Світ тепер йому нагадував небосхил темної липневої ночі, на якому сяють міріади зірок. І кожна зірка — це якась річ, яку можеш купити, і вона падає з неба в твої долоні, прокреслюючи в темряві сліпучу лінію. Сяєво вдоволення на мить освітлювало його душу, на мить втамовувало його спрагу, його невситимість, після чого знову западала темрява, а в душі оселявся вовчий голод, і він прикипав поглядом до зоряних розсипів: яку нову зірку зірвати? Куди простягти руку?
Кілька років тому Птуха нарешті одружився — набридло тулятися по найманих кутках, гуртожитках, квартирах, обідати в ресторанах та їдальнях, набридло їсти пельмені й супи з концентратів, зготовлені на комунальній кухні під суворим наглядом сусідок. Щоправда, вибір нареченої виявився ділом непростим. 3 одного боку, Птуха і чута не хотів про тих чистеньких дівчаток-студенток, які нічого за душею не мали, але яким треба було б базікати якісь дурниці про кохання, витрачати на них дорогоцінний час, валандаючись по парках і кінотеатрах або, не дай боже, музеях, боячись доторкнутися до цих дивних істот, бо ніколи не відомо, як вони на це відреагують. З іншого боку, й мови не було про одруження з однією з тих самітніх жінок, яких так добре вивчив Птуха і яких зневажав за їхню покірливо-собачу відданість, за примітивність суджень і вульгарні манери. І тому він зрадів, коли стара професор-педіатр Сомко познайомила його зі своєю племінницею Ніною — перезрілою тридцятидвохлітньою дівицею, що, як патетично проголошувала Сомко, «ще не знала мужчин». Птусі це навіть цікавим здалося, немов складний клінічний випадок. Ніна виявилася зизуватою товстухою, яка на кожному кроці шарілася так, що, здавалося, від червоних щік її можна було запалити сірника. Наївність і чистота Ніжині сподобалися Птусі, а ще більше сподобалося, що Ніна мала двокімнатну квартиру з балконом на вулиці Енгельса, хоч не на неї виписано особовий рахунок, а на її матір, з якою жила вона разом і ще з двома тітками. Але квартира гарна, з високою стелею. Ніна здалася Антону Григоровичу таким покірливим телям, що він, не вагаючись, одружився з нею. Ставши власником прохідної кімнати в квартирі, що належала чотирьом дивакуватим жінкам, Птуха на хвилину почувся щасливим. Але тільки на хвилину, бо не встиг останній гість зачинити за собою двері, як з кухні залунав солодко-вимогливий Нінин голос («Антосю… Антек… Античний ти мій»), кличучи його на допомогу в святому сімейному далі миття тарілок; самітні жінки ніколи не примушували його мити посуд. Але в цілому Ніночка виявилася гідним партнером в зніманні зірок з неба, хоч багато з тих речей, що вони їх придбали разом з Ніною, їй не можна було носити з огляду на кругле черево й товсті ноги. Але все одно: зірок тих назбиралося багато: бельгійські жіночі високі чобітки, французька шуба під норку — чорне лискуче хутро зі смугами; польський пухнастий рожевий светр, індійська хустка з золотими смугами, іспанська червова сумочка з козлячої шкіри, шерстяний англійський костюм «джерсі» — темно-синій, з білим комірцем, сама елегантність і скромність, західнонімецький білий брючний костюм, чорний французький оксамитовий плащ, туркменська каракулева шуба, шерстяний, гірчичного кольору костюм з Італії, югославські туфлі на тонких підборах, чорний костюм з міді-сукнею для захисту дисертації, обручка з діамантами, золотий годинник на ланцюжку, що вішається на шию, золота обручка з рубіном, шкіряне пальто з Туреччини, замшевий угорський костюм, іранський пуловер з грубої білої вовни, американські джинси (правда, Ніночка в ті джинси залізти не змогла), болгарська дублянка, літні плаття з французького шовку, японська парасолька з драконами.