— Таню! — лікар знову спохмурнів. — Якщо Марченко блатна хвора, то я народний цілитель. Знайшли блатну... У неї немає за що бинта купити, не кажучи вже про ліки. Вам що — шкода? Я вам принесу бинт. А від моїх хворих сьогодні дімексид точно залишився, я бачив. Отож, прошу вас.
— Навіщо ви так? — образилася сестра. — Він потім не питає, у кого на що не вистачає, йому однаково...
Розчинивши двері, Олег запросив хвору заходити. Вона привіталася і лягла на перев'язочний стіл. Скинувши пов'язку, лікар зосереджено оглянув її ногу і промовив:
— Ну-ну... Давай мені шприц і дві ампулки новокаїну.
До перев'язочної зазирнула чергова сестра.
— Олег Вікторович, дзвонили, щоб ви терміново йшли до головного. Щось важливе. Казали -
— У мене хвора на столі. За десять хвилин.
— Ну, я вам передала... Казали — терміново.
Двері зачинилися.
Олег увійшов до кабінету головного і привітався. Обличчя тих, хто тут позбиралися, не обіцяли нічого доброго.
— Олег Вікторович, так? Проходьте, сідайте, будь ласка.
Дама вказала йому на стільчик.
— Ми запросили вас для того, щоб вияснити деякі моменти ЧП, яка сталася у вас в лікарні кілька днів тому. Хоча, можливо, я не точно висловилася — це не просто ЧП, це більше... Я маю на увазі ту безвідповідальність, яку було проявлено у вас у відділенні щодо польської громадянки, котра поступила на вашому чергуванні. Я слухаю вас. Що ви можете сказати з цього приводу?
— Така хвора дійсно поступала на моєму чергуванні але, чесно кажучи, ні про які надзвичайні події я не чув, — відповів Олег, дивлячись чиновниці в очі. — Польській громадянці була надана необхідна допомога, про її поступлення я одразу ж доповів черговому по держадміністрації. Та й сама хвора не висловлювала жодних претензій.
— Тільки не треба зі мною так, Олегу Вікторовичу! — голос дами попереджуюче задзвенів. — Не треба! Ви прекрасно все розумієте! Мова йде не про ваше чергування, а про те, що сталося після його закінчення, про її конфлікт із професором Желязком.
Чому ви спрямували Григорія Ананійовича до цієї хворої, якщо чули розпорядження завклінікою — зовсім іншого змісту?
— Дійсно, Валерій Павлович розпорядився, щоб хвору оглянув завідуючий відділенням. Але сам Ігор Петрович сказав мені показати її професору Желязку.
— Але ви не показали! А лише повідомили йому, неправильно спрямувавши зовсім до іншої хворої!
— Пробачте, — сказав Олег, — я йому все вірно пояснив. Якщо вийшло непорозуміння, то не з моєї вини.
— Непорозуміння?! — дама викотила очі, мало ие задихнувшись. — Та ви, доктор, взагалі орієнтуєтеся в ситуації, якщо вважаєте це непорозумінням?! Від іноземної громадянки поступила скарга офіційними каналами! І все це прийшло до міської держадміністрації згори! І саме тому я особисто розбираюся у цьому!
— Ну, якщо у скарзі громадянки Польщі фігурує моє прізвище, — знизав плечима Олег, — мені доведеться відповідати...
— Чи вам доведеться відповідати, будемо вирішувати ми, — їдко промовила чиновниця. — Тим паче, ви, я так бачу, не надто критичні до себе і своєї діяльності у цьому закладі. Ваші безпосередні керівники вже ввели мене у курс справи, тож я склала уявлення про те, що ви являєте собою як фахівець.
— Ну, ображати мене вам ніхто не давав права, — заперечив Олег. — Що я являю собою як фахівець — вирішувала відповідна комісія, і навряд чи годиться ставити під сумнів її компетентність.
— Так? — картинно здивувалася дама. — А як назвати той факт, що ви більше п'яти годин тримали на операційному столі хворого, не маючи на те підстав?
— Це неправда, — не погодився Олег. — Я оперував лише три години, півтори з яких зупиняв кровотечу, ліквідуючи розриви печінки. Ще годину оперував завідуючий і ще одну— Валерій Павлович, він підтвердить.
Соколову залишалося тільки мовчки кивнути.
— За словом, я бачу, ви до кишені не лізете, але...
— Одну хвилинку, — перебив раптом грізну гостю головний лікар Аржанський, — а скажіть ще таке — чому ця полячка, якщо у неї була ниркова колька, опинилася раптом у вас, а не в урології?
— Її поклали до початку мого чергування, — розвів руками Олег. — Тому не знаю. Коли я прийшов, інтерн повідомив мені, що вона вже лежить.
— До речі, про вашого інтерна, — згадав раптом головний, — а вам відомо, що за півроку навчання він жодного разу не був на загальній п'ятихвилинці і навіть не знає, як виглядає головний лікар установи, де він навчається? Вам відомо, що у відповідь на зауваження головного лікаря він питає: «А хто ви такий?». Вам відомо, що інтерн, у якого ви числитеся безпосереднім керівником, зумів уночі проникнути до професорського кабінету і вчинити там погром?