— Олег Вікторович! Перфоративна. Забирайте. В мене зараз ще двох принесуть — класти немає де. Давайте оперативно, я вас прошу.
— Зараз, — незворушно відповів той. — Подивимося. Може, й заберемо, якщо наше.
Присівши поруч, хірург звернувся до хворого:
— Коли ви захворіли?
— О-ой... Сьогодні, в обід... Як ножем вдарило... Несподівано так... Ги-и! — чолов'ягу знову скрутив спазм блювоти.
— А чого ж терпіли з обіду? Котра година зараз?
Хірург, сидячи поруч, обстежував живіт хворого, напружений та твердий, як дошка.
— Н-да... А раніше бували болі у животі? Печія? Поташ пили?
Той лише кивав головою.
— Ну, забираю, — він повернувся до чергової. — Давайте нагору.
І тепер вже, звертаючись до близьких пацієнта:
— У вашого родича серйозне захворювання. Говорячи по-простому, тріснула виразка, і увесь вміст шлунка пішов у черевну порожнину, поміж кишок. Потрібно терміново оперувати. Чого ж ви його тримали дванадцять годин?
— Звичайно, звичайно... — закивали ті. — Та ви знаєте, він у нас впертий, не хотів до лікарні їхати. Усе казав — «може, перейде»...
— Ну, тепер ситуація серйозна, — перебив лікар.
— Ми сподіваємося на вас, будь ласка...
— За даних обставин, — стишуючи голос і відійшовши від хворого, продовжив Олег, — потрібно більше сподіватися на Бога. Хоча, ми, звісно, зробимо все від нас залежне. Ситуація вкрай серйозна. Давайте з ним нагору. Доведеться вам добре потурбуватися щодо ліків.
— Звичайно, доктор! Ми все купимо, що потрібно.
Хворого почали перекладати на ноші, а хірург уже піднімався сходами у відділення.
На третьому поверсі вже чекали. Операційна сестра та дві чергових. Від перших його слів дівчата повинні були зрозуміти — спати їм залишок ночі чи стояти в операційній.
— Що там, Олег Вікторович? — тепер інтонації сестри були вже сухими та офіційними.
— Перфоративна, дєвочки. Так що спати не доведеться.
Чергові скисли та пішли готуватися до прийому хворого, а операційна прилаштувалася за ним, знову воркуючи зовсім по-іншому:
— Олег Вікторович, як зазвичай? За годину? Так?
— Десь так. Трохи «капнемо» йому, поки анестезіологи приготуються, не раніше.
— А з ким оперуєте? Будити Гурського?Та ну його к бісу. Нехай спить. Ти ж знаєш, він після всього сам ледве теплий. Он... — Олег кивнув головою у бік темного коридору, — з «професором» прооперую. Об'єм операції мінімальний — зашиємо дірку, та й по тому. Тут не до радикалізму — аби вижив. Давай так, щоб до сьомої скінчили, бо зранку як позбирається професура та почне попід руки заглядати... Ти ж знаєш, я цього терпіти не можу.
— Знаю, Олег Вікторович. Ну, я пішла.
Лікар, зробивши непевний жест рукою, зник за поворотом коридору.
У цій частині відділення, де не було палат і розташовувалася кафедра інституту, стояла майже повна темрява. Тут не надто полюбляли бувати практичні лікарі з відділення. Напевно, тому старший ургентний сьогоднішньої зміни, хірург вищої категорії Олег Вікторович Женатий лише іронічно ковзнув очима по розкішній нікельованій табличці на нових потужних дверях:
Завідуючий кафедрою хірургії
Професор
Соколов Валерій Павлович
А зайшовши майже у самий кінець коридору, який усі називали «апендицитом», зупинився перед іншими, скромнішими, з доволі обшарпаною табличкою, яку годі було порівнювати з попередньою:
Професор
Желязко Григорій Ананійович
Підійшовши до дверей, які у цей нічний час виявилися незачиненими, ургентний доволі безцеремонно штовхнув їх ногою і увійшов без стукоту. У кабінеті висіло безліч навчальних таблиць і громадилася купа старої, ще з радянських часів, апаратури. У кутку біля стіни стояв стіл, а поруч із ним тапчан, на якому хтось хропів від душі. Наблизившись до лежанки, Олег порухав коліном дупу, повернуту до дверей.
— Підйом! — скомандував він, — перфоративну привезли. Давай-давай. Немає чого спати. Гурський ледве теплий. Будемо вдвох оперувати.
Тіло на тапчані кілька разів гмукнуло, зарухалося, а потім злякано підскочило.
— Га? Що? О-о... — розбуджений очманіло мружився, стираючи холодний піт зі щоки та шиї.
— Що, наснилося щось?
— О-ой... Ну його в баню...
— За півгодини, — сказав Олег, прямуючи до дверей. — Іди тим часом хворого подивись. Дванадцятигодинний перитоніт. Важкий дід.