— Звичайно, прошу дуже... — заметушився головний.
Вони втрьох із капітаном Панчишиним рушили до виходу. Ілля стояв увесь сам не свій і важко дихав.
— Так, шановні... — зрештою сказав він.
— Мужики! — волав у палаті Якимець. — Мужики! Ходіть сюди!
— Мужики у Фертилівці кормовий буряк садять, — крізь зуби промовив Ілля. — Тут лікарі — люди з вищою освітою та досвідом.
І, якби не ви, займалися би зараз своєю справою, а не... — очевидно, він не знайшов слів.
— Та нехай уже вам... — намагався його врозумити Якимець. — Ні, ну ви послухайте... Головне — нікому нічого. Ви тільки...
Але Ілля різко розвернувся і вийшов з палати, зачинивши за собою двері.
— Так, шановні, — сказав він, — прошу всіх до мене в кабінет.
І він попер коридором у протилежний кінець. Усі мовчки рушили за ним, але, пройшовши пару кроків, Медвідь зупинився і безсило вимахнув руками:
— Ч-чорти би його... Там же ж... Мені навіть немає де сісти і обсудити з вами ситуацію!
— А ми гадали — ти хочеш свій скарб показати, — пожартував Олег. Проте зав зиркнув на нього так красномовно, що подальше бажання жартувати пропало.
— Гаразд, колеги, — сказав Беженар, розряджаючи ситуацію, — ходімо до ординаторської. Ілля Петрович, в тебе і так усі не влізли би. А там місця досить. Ходімо.
І вони завернули туди.
Обидва сиділи в кабінеті у головного. Лабо повернув слідчому якийсь папір, і той поклав його у папку.
— Отож, я розраховую на вашу допомогу, — сказав Глушко.
— Будь ласка, — знизав плечима головний, — беріть ось, наприклад, інженера з ТБ, він вам усе покаже, що вас цікавить. Сам я до цього жодного відношення не маю. Якщо хтось щось зберігав у підвалі, то без мого відома.
— Ну що ви! — розвів руками слідчий. — Я розумію це. Тим паче, сам завгосп ваш показав, що ніхто, крім нього, про це не знав. От тільки питання: куди все поділося?
— А конкретно — що ви шукаєте? — почав утрачати терпець головний. — Я поки що так і не зрозумів.
— Гм-м... — пробурмотів слідчий, — як вам сказати... Всякі агрегати, апаратура, викрадена ним із попереднього місця роботи. Прилади, механізми...
— Ну... — замислився головний. — Якщо ви стверджуєте, що все це не вивезено, а переховано десь... За умови, що взагалі там було... То шукати потрібно у господарських приміщеннях. Уже викликаю вам інженера — ідіть, дивіться.
— Ні, ви не розумієте! — доводив Медвідь. — Вам що — машинки не у вас. Ви в будь-який момент прикидаєтеся дурниками, мовляв, — нічого не знаєте. А я що скажу? Звідки це у мене?
— Підкинули, — сказав Голоюх. — Усім добре відомо, що тебе вночі не було. У тебе чоловік двісті свідків, що ти на весіллі гуляв, а приїхав уранці. А Віра, яку Олег посилав серед ночі до твого кабінету, бачила, що він пустий. Розумієш, у тебе стовідсоткове алібі, що ти їх туди не тягав. Чого тобі боятися? Можеш навіть сказати, що зранку кабінету свого не відчиняв. І не знав, що вони там...
— А завтра? — насідав Ілля. — А післязавтра? Я що — тиждень до кабінету не заглядатиму? Хто мені повірить?
— Завтра все втрясеться. Ніхто нічого не шукатиме. Побачиш.
— А якщо шукатимуть?
— У крайньому разі, нам ніхто офіційно не повідомляв, що шукають машинки. Так же ж? Ніхто.
— Ніхто, — погодився Беженар.
— То ж хто спитає з тебе? Знайшов у кабінеті, намагався розібратися — що, звідки...
— Дійсно, — підтримав Олег. — Це якби нам повідомили, що розшукують машинки, а ми ховали б... Так нічого не буде!
— А я де повинен сидіти? — не заспокоювався Ілля. — Де ти мені накажеш керувати? Миттю помітять, що я кабінетом не користуюся. Запідозрять, шмонати кругом почнуть...
— Ну, сісти на якийсь час і в іншому місці можна, — розмірковував Беженар. — Чому ж ні? Ваш кабінет досить незручний, якщо розібратися... Усі так вважають. Навіть дівчата наші дивуються. От ви, так би мовити, і вирішили послухати...
— Ні, підозріло... — продовжував нервувати Ілля. — А чому саме тепер? Вам добре...
— Та щось придумаємо... — знову вставив свої п'ять копійок Савчук.
— Придумувати тепер ми будемо, — майже по складах, не ховаючи злості, відрубав Ілля. — Ти вже свою справу зробив. Я тебе прошу. Тепер твоя функція — сидіти тихо і нікому не розтріпати. Зрозумів? Решту ми робитимемо.
Савчук ображено замовк.
— Послухайте, — почав Олег, — давайте так. Доки не розібралися в ситуації — сидимо тихо і нікуди не смикаємося. Нехай вони самі: міліція, банда, завгосп — нехай самі розбираються, що до чого. А далі буде видно. Володя, в принципі, мужик діловий— дурничкою займатися не буде. Я так відчуваю: як не завтра, то за два-три дні усе притихне, заспокоїться...